Україна сьогодні переживає один із найскладніших періодів своєї історії: війна руйнує міста, мільйони людей стали переселенцями, а суспільство живе в постійній напрузі. Емоції - страх, гнів, відчай, надія - домінують і в повсякденному житті, і в медіапросторі. ЗМІ часто підігрівають ці почуття, будуючи свої матеріали на емоційній хвилі, що може працювати на розкол суспільства. Наприклад, заголовок «Українці масово скуповують нерухомість в одній із країн-сусідів: більше тільки Росія та Іран» протиставляє українців, які інвестують за кордоном, тим, хто залишився в країні, та посилює гнів, ставлячи українців в один ряд із РФ та Іраном - зовнішніми ворогами в поточному контексті війни. Заголовок «Це солодке слово «халява». Чому троє з чотирьох українців у Німеччині не хочуть працювати — скільки платять біженцям у різних країнах» розколює суспільство, протиставляючи українців, які залишилися й працюють удома, тим, хто виїхав за кордон, і посилює негативне сприйняття біженців, натякаючи на їхню лінь і залежність від допомоги. Як результат - найважливіші для країни питання обговорюються мовою гніву, а замість діалогу звучить потік взаємних звинувачень.  

Такий підхід спотворює сприйняття реальності: проблеми здаються нездоланними, що тільки поглиблює розколи в соціумі - між регіонами, поколіннями, політичними таборами тощо. Усе це віддаляє суспільство від діалогу, який має спиратися не на емоції, а на розум, і робить соціальну згуртованість - ключ до виживання країни - ще більш крихкою.

При цьому соціологи стверджують, що медіа сприймаються українцями як ініціатори обговорення та органи громадського контролю. Згідно з результатами соціологічного дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв'язків»*, аудиторія вважає ЗМІ важливим агентом соціальної згуртованості. Водночас є запит на неупереджене та повне висвітлення подій і позитивні надихаючі історії.

Інформагентство Status Quo провело своє опитування в Telegram-каналі - щодо того, які матеріали хотілося би бачити читачам. У ньому взяли участь близько 100 осіб, і 42% з них вказали, що хотіли б читати не просто новини, а матеріали з контекстом та ідеями про те, як справлятися з проблемами або покращувати ситуацію; ще 23% хотіли би бачити хоча б контекст до фактів. Звісно, це не соцопитування, а зріз думок нашої аудиторії, але він показує, що людям мало голих фактів. Вони чекають від нас більшого - ідей і рішень, навіть у форматі новин.

Але поки що між суспільним запитом на об'єктивне й конструктивне висвітлення подій і реальною практикою ЗМІ, які в гонитві за кліками й увагою аудиторії продовжують експлуатувати емоційність, - є помітний розрив. Ймовірно, це є однією з причин того, що рівень довіри до національних медіа в Україні - лише близько 30% (дані дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв'язків»*).

Є країни, у яких цей показник набагато вищий: наприклад, у Данії він - удвічі вищий, майже 60%, у Фінляндії - 80%. Данський журналіст Орлі Борг закликає працівників медіа в усьому світі звернути увагу на конструктивну журналістику та загалом сповідувати підхід до створення матеріалів, заснований на раціональності, а не емоційності.  Група українських журналістів мала змогу поспілкуватися з Орлі Боргом, який є керівником стипендіальної програми Constructive Institutе, під час візиту до Данії, організованого Інститутом міжрегіональної преси та інформації (IRMI, International Institute for Regional Media and Information) та NJC (Nordisk Journalistcenter).

Орлі Борг, який раніше сам був журналістом-розслідувачем, пропонує журналістам відійти від примату власного «я» і поставити на перше місце інтереси аудиторії: за його словами, журналістські розслідування часто робляться через бажання потрапити на першу шпальту або в топ-випуск, але водночас не завжди допомагають аудиторії хоч якось розв'язати їхні проблеми. На перше місце він пропонує вивести кілька принципів:  

  •     журналістика повинна не тільки ставити проблему, але й пропонувати шляхи її вирішення;
  •     фокус - не на тому, що було вчора або сьогодні, а на перспективі;
  •     аудиторія максимально залучається до висвітлення питання;
  •     стиль викладання - не драматичний або критичний, а пояснювальний.

Борг навів конкретний приклад. Одне з данських ЗМІ вирішило написати матеріал про проблему трафіку в місті. Редакція не обмежилася постановкою проблеми (тобто висвітленням ситуації на даний момент, новинний формат) і пошуком винних (тобто висвітленням минулого і відповіддю на питання, чому так вийшло, що характерно для розслідувального формату). Журналісти поставили запитання, як вирішити проблему і розвантажити вулиці, - і поставили його, зокрема, читачам. Результат - редакція випустила кілька десятків (!) матеріалів за темою, кожен із яких пропонував рішення.

На сьогодні конструктивна журналістика рідко використовується українськими ЗМІ, і це зрозуміло. Гонитва за рейтингами і кліками змушує редакції вибирати сенсаційні заголовки на кшталт «Харків під ударом: місто в паніці», адже страх і гнів гарантовано дадуть більше переглядів. До того ж, створення конструктивних матеріалів потребує більше часу та людських ресурсів, а отже - і більше грошей, яких у медіа зараз банально немає. Превалювання сенсаційності над аналітичним підходом, хоча б у форматах подачі, - це загалом характерна риса пострадянської журналістики, яка мала вирішувати завдання пропаганди.

Частково на нинішню ситуацію впливає і необхідність конкурувати з телеграм-каналами, які, з одного боку, нібито є джерелами інформації, але з іншого - не несуть жодної відповідальності за її достовірність. ЗМІ змушені долучатися до цієї гри за аудиторію, в якій один з учасників від початку грає за іншими правилами. Результат, який фіксують соціологи*, - поступове поширення в українському соціумі тренду на свідому відмову від надмірного споживання інформації з медіа. Для ЗМІ це означає необхідність шукати інші формати подачі інформації.

Зіткнувшись із цими викликами, українські медіа опинилися в ситуації, де продовження перегонів за емоціями аудиторії може лише відлякати її. Виходить, що традиційні підходи до подачі інформації дедалі більше заганяють медіа в пастку конкуренції та втрати довіри. Можливо, саме зараз настав час для переосмислення підходів і шансу запропонувати щось, що відповідає не тільки сьогохвилинним інтересам, а й глибинним потребам суспільства.

Як би це могло виглядати на практиці?

  • сюжет про перебої в роботі транспорту в ключі традиційної новинної журналістики міг би мати назву «У місті - проблеми з транспортом через війну», у ключі розслідувальної - «Хто винен у зупинці автобусів: корупція чи обстріли?». Умовний приклад конструктивістського підходу - «Як мешканці обходяться без транспорту і що вже роблять для його відновлення?»
  • матеріал про блекаут після обстрілів може не просто констатувати факт вимкнення світла, але й говорити про те, як люди і бізнес вирішують цю проблему, допомагаючи один одному;
  • замість «Гуманітарна катастрофа: села без їжі» можна зробити акцент на тому, як волонтери дістаються віддалених сіл, чим і як охочі можуть допомогти людям, які залишаються на лінії фронту, тим самим підкреслюючи зусилля і надихаючи інших підключитися;
  • сюжет про корупцію замість «Поки солдати воюють, чиновники крадуть» за конструктивного підходу міг би перетворитися на «Як громада викрила корупцію в тендері та повернула гроші на потреби армії»;
  • матеріал про мовне питання замість «Російська мова повертається: загроза українізації?» міг би вийти на більш конструктивний рівень - «Як харків'яни вчать українську» (усі наведені вище заголовки - ілюстративні).

Такі заголовки та матеріали уникають сенсаційності та поляризації, роблячи акцент на фактах, перспективах і практичних кроках. Це допомагає суспільству бачити не тільки кризу, але й шляхи її подолання, роблячи журналістику інструментом згуртованості, а не розколу. Показуючи, як люди або групи успішно справляються з викликами (наприклад, через спільні проєкти, ініціативи або діалог), журналістика може демонструвати можливості для згуртованості. Крім того, конструктивний контент сприяє створенню почуття спільності та зниженню поляризації.  

Ще один важливий аспект - залучення аудиторії. Це окрема робота, яка не пов'язана безпосередньо з журналістською діяльністю. Представництва ЗМІ в соціальних мережах і месенджерах можуть стати платформою, де під час обговорення матеріалів люди ділитимуться ідеями, приєднуватимуться до ініціатив або обговорюватимуть шляхи вирішення. Це виходить за рамки традиційної роботи ЗМІ, але з іншого боку, неминуче призведе до зростання їхнього авторитету в читачів і довіри до них.

Звісно, шлях переосмислення - довгий і загалом підходить не всім: частина аудиторії однозначно вважатиме журналістику рішень надто нудною та повільною, віддаючи перевагу клікбейтним заголовкам.   До того ж, журналістам теж доведеться перебудувати своє мислення: навчитися фокусуватися не лише на проблемі, але й на можливих шляхах її розв'язання, уникати сенсацій і привчити себе, що в журналістиці - як у житті: проблему недостатньо зафіксувати - її треба розв'язати. Певну роль могли б відіграти освітні програми, на кшталт курсів від Constructive Institute: не зайвими стали б майстер-класи про те, як у принципі навчитися змінювати кут зору.  Але навіть початок руху цим шляхом міг би закласти основу системи, де журналістика стане інструментом згуртованості, а не розколу.

*Соціологічне дослідження «Медіа та громади. Перезавантаження зв’язків» проводилося компанією «Оперативна соціологія» в рамках проєкту «Посилення стійкості медіа в Україні». Дослідження проведено у 23 громадах України у квітні-серпні 2024 року. Загальна кількість опитаних – 2 391 респондент. Статистична похибка не перевищує 3,3%.

Проект «Посилення стійкості медіа в Україні». Впроваджується Фундацією «Ірондель» (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity)