Подружжя Івлєєвих - Галина та Олександр - повернулися до Малої Комишувахи Ізюмського району, яка через війну майже перетворилася на село-привид. Про їх життя "Суспільне".
В селі немає світла, газу та зв’язку, тут живуть 15 людей, а до вторгнення проживало близько 140. Чоловік з дружиною повернулися з евакуації восени 2022 року і вже понад рік живуть у гаражі. У будинку обстрілом зруйнована стіна, яку вони заклали дерев'яними ящиками з-під снарядів. Під час окупації в їхньому будинку жили ворожі солдати, а в городі стояла військова техніка.
Двічі подружжю потрібно було переїзджати: спочатку під Барвінкове у село Рідне, де пробули місяць, а потім через обстріли Івлєєви поїхали у Дніпропетровську область до тітки Олександра.
Жінка все своє життя - 60 років - прожила у цьому селі, тому єдине, чого вона прагнула - повернутися додому. Одразу після звільнення села прийняли рішення повертатися.
"Я казала чоловіку, що пішки, рачки буду лізти, але хочу додому. Ми ж нічого не знали. Зв’язку не було. Дзвонили, а ніхто нічого не знає. Один каже, що двох стін немає, другий каже, що однієї стіни немає. А коли прийшли у Рідне, нам казали, що від хати залишилися самі руїни. Я сказала чоловіку, що землянку викопаю і буду жити, поїду додому", — згадує Галина.
З родиною нині живуть 19 котів та собака: частина була з родиною до бойових дій, інші — приблудилися, тому що господарі або виїхали, або померли.
Місцеві волонтери вже допомогли поставити вікна та привозять дрова, зокрема, й для Галини з Олександром. Але цього замало, тому вони ходять збирати дрова у посадку, де сапери вже розмінували територію. Бензопилу і генератор, який привезли волонтери, заправляють паливом, на місяць вистачає 20-літрової каністри. Щоб забезпечити себе паливом - економлять, бо пенсію подружжя отримує мінімальну. Розповідають, що виручив город, на якому садили все своє.
Нині вони збирають гроші на відновлення будинку й сподіваються, що за весну та літо закладуть стіну.
Їхати з села подружжя не збирається.
"Тут батьки мої поховані. Це будував батько хату. Навіть не я її будувала. І чого я повинна їхати кудись? Мені вже пізно щось починати заново все", — говорить Галина.
За словами старости Юрія Третьякова, кількість жителів у Малокомишуваському старостинському окрузі зменшилася у п'ять разів. Села зруйновані на 90%. Є село, де немає жодного мешканця - Копанки. У Семенівці проживає двоє людей, у Шпаківці — також двоє. У Бражківці й Сулигівці — до шести людей. Через півтора року після звільнення теріторій частково вдалося відновити зв’язок, а світло є лише в трьох селах.
Автобусне сполучення між Ізюмом та Малої Комишувахою відсутнє. За словами старости, людям, які залишаються у селах округу, благодійні організації допомагають продуктами, привозять воду та хліб.
Перспективи відновлення села послаблюються через наближеність до фронту - це максимум 50, місцями - 30-40 кілометрів. Поряд Куп'янськ, Лиман, Луганськ, 30 кілометрів до Донецької області.
Через війну на Харківщині масово з’явилися села-привиди, у яких більше немає мешканців.
Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків
