.jpg)
Сполучені Штати Америки та Китайська Народна Республіка ніколи не були особливо близькими друзями. Причин для настороженості чимало – ментальні, ідеологічні, світоглядні відмінності. Як писав класик англомовної літератури Редьярд Кіплінг, "захід є захід, схід є схід, і разом їм не зійтися" (принаймні, так звучить один із перекладів).
Проте в останні тижні взаємини між двома гігантами – нагадаємо, що Китай та Штати – це найбільші економіки світу, ядерні держави та постійні члени Ради безпеки ООН, – помітно загострилися. Каменем спотикання – не єдиним, але на даному етапі найбільш твердим та гострокутним – став острів Тайвань.
Ветеран американської політики 82-річна речник Палати представників США Ненсі Пелесі 2 серпня відвідала Тайвань з візитом. Напередодні керівництво Китайської Народної Республіки вимагає від Білого дому утриматися від цієї поїздки.
Видання Global Times повідомило про заяву представника Міністерства закордонних справ Китаю Чжао Ліцзянь на прес-конференції 1 серпня, адресоване керівництву Штатів: "Якщо ви гратимете з вогнем, ви обпалитеся". В ефір пішла ще різкіша репліка “НВАК не сидітиме склавши руки” (НВАК – Національно-визвольна армія Китаю – SQ)
У середнього читача може виникнути цілий комплекс питань. Хто така ця Нєнсі Пелосі, про яку раніше було чути приблизно нічого? Чому літня леді не може відвідати екзотичний острівець у південно-східній Азії? Що це за Тайвань такий, через який НВАК (а це, на хвилинку, два мільйони людей під рушницею) не сидітиме склавши руки?
Але про все по порядку.
Хто така Ненсі Пелосі?
82-річна Ненсі Пелосі – один із старожилів американської політики. Якщо спробувати охарактеризувати Ненсі двома числами, то вийде 34 роки у Конгресі та 88 мільйонів особистого статку. Її стан настільки великий, що вона входить у першу десятку найбагатших конгресменів. А політичний досвід настільки великий, що в розповідях про пережите Ненсі згадує ще інаугурацію президента Джона Кеннеді.
Якось Пелосі отримала рейтинг 100% від ЛГБТ-організації “Кампанія за права людини”, оскільки за всіма законодавчими ініціативами, включеними до списку цієї організації, голосувала на захист прав гомосексуалів. Тобто дама, яка ще застигла часи, коли в цивілізованому світі за нетрадиціоналізм громадян піддавали хімічній кастрації, - сьогодні впевнено рухається в ногу з часом.
У 2008 році Пелосі вже наступала на одну з хворих мозолів Китаю, розкритикувавши владу КНР за придушення заворушень у Тибеті. Але всесвітньої популярності на цьому не набула.
Тайвань? А де це?
Пару слів про Тайван, оскільки є деякі побоювання, що далеко не кожен випадковий перехожий, зупинений соціологами на вулиці, зможе показати його на географічній карті.
Тайвань - чудовий острів в океані. Саме так його і назвали португальські колонізатори ще в епоху Великих географічних відкриттів – Ilha Formosa, що в перекладі означає “Чудовий острів”.
Територія острівця – приблизно 36 тисяч квадратних кілометрів. Для порівняння – це трохи більше території Харківської області. Щодо населення Тайвань, щоправда, у рази перевершує будь-який український регіон. На острові проживає понад 23 мільйони людей.
Тайвань входить до двадцятки найбільш економічно розвинених країн світу. ВВП за паритетом купівельної спроможності становить приблизно 1,5 трильйона доларів (Тайвань випереджає такі великі країни, як Австралія, Польща, Пакистан, Аргентина, Україна, Єгипет).
У 1950-х роках на Тайвані сформувалася частково визнана держава Чжунхуа Міньго або Китайська республіка. Тайвань визнали Парагвай, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, пара-трійка країн у Карибському морі. Усього з більш ніж 200 держав та самоврядних територій у світі Тайвань визнають 17. Але... Торгівельні відносини з Тайванем підтримують усі провідні країни світу, у тому числі й сама КНР.
Україна не визнає незалежність Тайваню та формально не підтримує з ним стосунки.
Чий Тайвань?
Навряд чи китайці як розпізнавальний індикатор ставлять одне одному питання: "Чий Тайвань?" У офіційній площині відповідь передбачає більше одного варіанта. Тайвань вважається невід'ємною частиною Китаю, що, власне, протягом багатьох століть ніким і не ставилося під сумнів. За винятком хіба що мілітаристської Японії, що окупувала острів у першій половині минулого століття (але це, як кажуть, зовсім інша історія).
Тайвань вважається за Китаєм ще з XII століття, коли в Піднебесній вже півтора тисячоліття студіювали конфуціанство, а на острові все ще процвітала неолітична матеріальна культура.
Переломним моментом у тісній дружбі острова з материком стала громадянська війна 1945-1950 років між Гоміньданом під керівництвом третього (після Кун Фу-Цзи та Мао) за популярністю китайця - Чан Кайші та Комуністичної партії Китаю під керівництвом вже згаданого товариша Мао.
Історична довідка. Гоміньдан – політична партія, що виникла у Китаї наприкінці ХІХ століття. З 1927 по 1937 - правляча партія на материковому Китаї. Після завершення Громадянської війни Гоміньдан сформував уряд на Тайвані – на острові існувала однопартійна система, тобто спочатку про демократичний устрій не йшлося. Глава Гоміньдану Чан Кайші правив на Тайвані до своєї смерті в 1975 році (сьогодні його, напевно, назвали б диктатором). Лише 1986 року на Тайвані з'явилася друга політсила - Демократична прогресивна партія. Але Гоміньдан живий і досі, будучи однією з провідних партій Тайваню. Щоправда, за результатами останніх виборів Гоміньдан опинився в опозиції.
Як одне із найгірших побажань у Китаї практикується формулювання – “Жити тобі в епоху змін”. Саме такою епохою для китайців стала перша половина ХХ століття. Революції, війни, перевороти, інтервенції, окупації та інші неприємності трясли Піднебесну практично без перерви. На деякий час Гоміньдану вдавалося взяти під контроль значні частини Китаю та затверджуватись як загальнокитайська правляча сила. Саме Гоміньдановський Китай став одним із засновників Організації Об'єднаних Націй у 1945 році.
Але в тому ж році в країні, яка збиралася трохи розігнутися після максимально кривавої і нещадної для Китаю Другої світової, вибухнула нова війна - Громадянська. Загони комуністичної армії почали поступово тіснити гоміньданівців по всіх напрямках. У результаті чанкайшистів скинули до Тайванської протоки, але останнім вдалося окопатися на острові.
Цікавий факт: саме Тайвань тривалий час визнавався у світі, умовно кажучи, “правильним Китаєм” і до 1971 року займав місце – три знаки оклику – у Раді Безпеки ООН. Але все-таки світу довелося змиритися з фактичним станом справ: місце постійного члена Ради безпеки було передано КНР, яка на той час ще не досягла сучасної динаміки економічного та технологічного розвитку, але вже була ядерною державою. Далі ігнорувати приблизно 20% населення, озброєного водневою бомбою, вважали безглуздим.
Декілька десятиліть КНР наполягає на необхідності возз'єднання Тайваню з Китаєм. Різниця в ідеологічних установках, за версією китайського керівництва, не може бути перешкодою. За запропонованою Ден Сяопіном формулою "Одна країна, дві системи" наприкінці 90-х років відбулося повернення Китаю захопленого англійцями ще в середині XIX століття Гонконгу. Передбачалося, що капіталістичний Гонконг може співіснувати в єдиному комплексі з комуністичним Китаєм. Втім, Китайська Народна Республіка, яка продовжує рухатися до комуністичного “світлого майбутнього”, і сама за фактом є цілком собі капіталістичною державою з процвітаючою приватною власністю, доларовими мільярдерами та іншими досягненнями буржуазного ладу.
Тайвань наполягає на своїй незалежності, ідеї про возз'єднання керівництвом острова зараз категорично відкидаються, з чим у свою чергу ніяк не хочуть погодитися в Пекіні.
"Останнє китайське попередження"
Керівництво КНР вкрай болісно ставиться до будь-яких несанкціонованих контактів іноземних держав із Тайванем, а тим більше – до демонстрацій фактичного визнання тайванської державності.
Ще свіжі у пам'яті події у маленькій та далекій від Китаю Литві, де у 2021 році відкрилося представництво Тайваню. Китай рішуче протестував, але небо на землю не впало. КНР виключила Литву зі своєї митної системи, паралізувавши двосторонню торгівлю. Проте експорт до Китаю становив лише 1% загального литовського експорту. Тож зробити максимально боляче литовським партнерам китайські товариші не змогли.
Візит на Тайвань офіційного представника Вашингтона (у даному випадку – Ненсі Пелосі) у Пекіні сприйняли як чергову серцеву рану.
Але демонстрація максимальної жорсткості на вербальному рівні в китайському випадку, як показує практика, поєднується з крайньою помірністю у діях. У російській мові навіть існує ідіома “Останнє китайське попередження” - фраза, що означає безплідні погрози словами, щодо яких відомо, що жодних рішучих дій не буде.
Репліка "НОАК не сидітиме склавши руки" могла сприйматися чи не як загроза початку війни. На практиці китайська сторона обмежилася заявами про проведення військових навчань зі стрілянинами навколо Тайваню.
“Ця акція (вчення – SQ) є серйозним стримуючим чинником, зробленим у відповідь на недавню велику ескалацію з боку Сполучених Штатів з тайванського питання, і це серйозне попередження силам “незалежності Тайваню”, - йшлося у повідомленні “Сіньхуа” з посиланням на представника командування театру воєнних дій НВАК.
Крім цього, КНР ввела низку антитайванських санкцій. Зокрема, КНР припиняє постачання природного піску на Тайвань, імпорт цитрусових та рибної продукції з острова. До чорного списку потрапили компанії, які займаються виробництвом чаю, сухофруктів, меду, какао-бобів та овочів.
Спробуємо спрогнозувати, що після того, як Ненсі Пелосі покине острів, тайванська тема буде на якийсь час вичерпана. Далеко не факт, що Сполучені Штати планують цілеспрямовано рухатися шляхом максимальної ескалації напруженості у південно-східній Азії. Принаймні зараз. Для демонстрації відваги достатньо посмикати тигра за вуса і не обов'язково засовувати голову йому в пащу. Сучасний Китай, у свою чергу, не настільки імпульсивний, щоб діяти під впливом спалахів праведного гніву.
