Сучасна ліберальна демократія заснована, по суті, на одному праві з переліку прав людини. Це право робить чинну політичну систему маніпулятивною, неефективною і несправедливою. Про скасування цього права говорять багато ті, хто впритул займається політичною кухнею, але говорять пошепки, тому що виглядають подібні міркування занадто крамольними і навіть революційними. Між тим, без перегляду цього права і відмови від пов'язаних з ним догм неможливо навіть замислюватися про моделювання справедливого суспільного устрою. Йдеться про загальне виборче право.

Зараз нам здається само собою зрозумілим, що кожен громадянин, який досяг визначеного віку, має право голосувати на виборах. Але так було далеко не завжди. У першій статті циклу, говорячи про афінську демократію, автор уже писав, що виборче право в Афінах було далеко не загальним. У разі Афін цей чинник поряд з іншими зумовив крах демократії. Між тим, історія знає приклади куди більш ефективного застосування виборчого права. Причому право це, як і в Афінах, не було загальним, проте подібна вибірковість була куди більш розумною, а проіснували такі системи куди довше афінської демократії. Йдеться про наших далеких предків і так зване "копне право".

Копне право

Отже, копне право практикувалося у стародавніх слов'янських племен і остаточно припинило своє існування лише в XVII столітті, ненадовго відродившись у вигляді козацьких кіл, про які ми поговоримо нижче. Копа являла собою вищий і єдиний орган самоврядування, який поєднує в собі функції парламенту і суду для громади, до якої входило кілька сіл. Цікаво, що залишки давньоруського кореня "копа" дійшли до наших днів у словах "скопом", "сукупність"... На жаль, чітких документальних свідчень того, що собою уявляла давньослов'янська копа, до наших днів не дійшло, оскільки копне право, на відміну від афінської демократії, не обросло "нормативними актами", залишаючись зводом правил, зафіксованих лише усно, за точність відтворення яких відповідали старці. Але дослідження істориків, які вивчали стародавні актові книги, дозволяють скласти загальне уявлення про те, яким був перший демократичний інститут наших предків.

Головне - брати участь у копі могли далеко не всі. Наші предки, які ще нічого не знали про права людини і "загальну рівність і братерство", керувалися виключно здоровим глуздом. А здоровий глузд підказував, що встановлювати єдині для всіх правила життя і вершити справедливий суд можуть тільки найбільш не те щоб гідні, а скоріше найбільш пристосовані до цієї діяльності люди. Ні, це не були професійні балаболи, як в Афінах. Це були люди, що складали основу громади, - голови родів, вони ж - старійшини (не плутати зі старцями, які, до слова сказати, права голосу не мали, але до їхньої думки завжди дослухалися). Учасників копи ще називали сходатаї, судді копні, мужеве, обчі, тобто общинні мужі.

Тут нам варто забути про свою "цивілізованість" і "освіченість" і визнати, що наші предки були куди мудрішими за нас. Адже тільки людина, яка зуміла створити міцну сім'ю і забезпечити їй достаток, правильно організувавши господарство, може так само організувати життя всієї громади. Ніякі інші заслуги перед суспільством, включаючи ратні, права голосу не надавали. Тому що участь у копі була не привілеєм і результатом визнання якихось заслуг, а правом на функції, до виконання яких було пристосоване певне коло людей. Не більше, але й не менше.

Цікаво, що соціальна та світоглядна єдність членів копи давала можливість приймати рішення у формі, якою не могли похвалитися ні афінська демократія, ні пізніші спроби самоврядування. Йдеться про те, що кожне рішення копи вважалося прийнятим, тільки якщо було одноголосним. Можна припустити, що це створювало певні організаційні складнощі, - наприклад, пошук рішення, яке влаштувало б усіх без винятку сходатаїв, напевно займало не одну годину. Зате знайдене рішення мало стовідсоткову легітимність, і в інших членів громади не виникало найменших сумнівів у тому, що воно підлягає обов'язковому та беззастережному виконанню.

Новгородське віче

Тут не можна не згадати про ще один приклад слов'янської демократії - новгородське віче. Багато хто помилково вважає, що саме віче (а такі зібрання були характерні не тільки для Новгорода, але і для інших міст), а зовсім не копне право, було вищою формою демократії на Русі. Хоча насправді віче є не чим іншим, як міською трансформацією копного права, і ця трансформація, до слова сказати, це саме копне право фактично поховала.

Справа в тому, що в складній міській структурі вже непросто було виділити голів родів, тому що міський уклад життя, на відміну від більш уніфікованого сільського, не припускав єдиних принципів формування господарств навколо одного роду. Відповідно, відбулося розширення виборчих прав: фактично до переліку голосуючих на віче потрапили всі чоловіки, які сплачували податки, тобто "платники податків" (тут думки дослідників розходяться: деякі вважають що принаймні в певні періоди правом голосу володіло взагалі все чоловіче населення міста). Природно, такі якості виборця, як здатність організувати навколо себе простір, вибудувавши стійку сім'ю і господарство, стали відходити на другий план. Плюс до того зароджувалася боярська аристократія, яка стала активно застосовувати те, що ми зараз називаємо політичними технологіями. Так, наприклад, бояри наймали найбільш балакучих представників черні, так званих "крикунів", які лобіювали потрібні рішення. Крім того, активно використовувався прямий підкуп виборців (так що роздача гречки перед виборами має багатовікову традицію). Були навіть випадки, коли бояри через своїх ставлеників - посадників - змушували віче прийняти потрібне їм рішення за допомогою грубої сили - під загрозою зброї. Природно, в традиційній копі таке "торжество демократії" було неможливим.

Що дивно, при цьому бояри не особливо прагнули звузити виборчі права. Судячи з уривчастих відомостей, що дійшли до нас, такі спроби робилися, але загалом і в цілому новгородське віче залишалось "народним". У всякому разі, всі грамоти віче писалися "від бояр, від жітьіх людей, від купців, від чорних людей, від усього Новгорода". Дивно, але наші російські бояри років за 500 до народження ідей ліберальної демократії на Заході зрозуміли, що не варто тиснути на чернь, роблячи ставку на репресивний апарат. Куди простіше дати черні відчуття того, що вона бере участь в управлінні, і просто маніпулювати нею, штучно формуючи громадську думку, підкуповуючи або просто залякуючи. При цьому всі рішення вважалися "волею народу", і, треба думати, сам народ був свято впевнений у тому, що є джерелом влади, якщо не піднімав антибоярських бунтів.

Пізніше в Росії, звичайно, існували різні форми місцевого самоврядування, найяскравіша з яких - земства. Проте всі вони існували з такими повноваженнями і формувалися так, що, здається, мали своєю єдиною метою знизити управлінські витрати самодержавної вертикалі влади. Природно, ні про яке реальне самоврядування як державну доктрину не могло бути й мови. Єдине місце, де могло мати місце реальне самоврядування в Росії, -спільноти, що мали власний уклад. Йдеться про козацтво.

Козачі кола

На перший погляд може здатися, що козаче коло - приклад "загального" виборчого права, оскільки в цьому органі самоврядування низового рівня могли брати участь усі козаки. Насправді все не так просто. Справа в тому, що далеко не всі мешканці козачих територій були козаками. У досить складному організмі козачого побуту були і торговці, і ремісники, і, врешті-решт, батраки. Наприклад, прапрадід автора, терський сотенний козак, володів великим хутором, на якому іноді працювало до тридцяти найманих працівників. Природно, вони не брали участі в житті козацької громади. До того ж права голосу на колах не мали жінки і старі люди.

Останнє здається дивним, враховуючи схиляння козаків перед старшими. Старійшини були присутні на колах, з ними радилися в ситуаціях, які вимагали рішення, що спирається на традицію. Майже ніколи коло не приймало рішення, що йде врозріз з думкою старців. І при всьому при цьому голосувати старі не могли. Чому?

Справа в тому, що козаче коло, на думку багатьох дослідників, було прямим спадкоємцем копи. А її фундаментальним принципом були "активні члени спільноти, які голосують". Природно, чоловік, який у силу віку не міг тримати шаблю, таким уже не був і права голосувати не мав, незважаючи на повагу інших членів громади.

Ще один момент, який варто враховувати, говорячи про козачі кола: козаки були особливим станом, об'єднаним не тільки і не стільки місцем проживання і життєвим укладом, скільки спільною участю в бойових діях, тобто це було бойове братство. Подібні зв'язки згуртовують куди більше, ніж приналежність до одного класу або стану. Відповідно, розширення виборчих прав, виражене в наділенні правом голосу не тільки голів родів, а й тих, хто поки не встиг обзавестися сім'єю і господарством, не приводило до атомізації голосуючих. І, відповідно, виключало застосування "маніпулятивних технологій", що набули поширення в міських віче.

Звичайно, у рамках однієї статті неможливо провести детальний аналіз самоврядування, властивого нашій, слов'янській, традиції. Однак навіть при досить поверхневому погляді стає очевидно, що, по-перше, у нас є своя власна і дуже давня традиція самоврядування, по-друге, ця традиція ніяк не співвідноситься з ліберальною демократією, і по-третє, ця традиція є зразком виключно прагматичного підходу до ідеї народовладдя. А приклад новгородського віче наочно демонструє, що відхід від давньої традиції і рух у бік розширення виборчих прав призводить до маніпуляцій громадською думкою і, врешті-решт, до влади олгархії, що, до слова сказати, ми маємо щастя спостерігати в сучасних реаліях.

Як імплементувати слов'янський прагматизм у питаннях самоврядування в сучасну політичну систему? Адже сучасне суспільство куди складніше давньослов'янського і традиційна копа зараз не застосовна. Як узгодити представницьку демократію з традицією і здоровим глуздом? Як зробити сучасний політичний устрій більш справедливим? Про це - в наступних статтях циклу