У Харківській області падають обсяги збору зернових. Віце-губернатор Євген Іванов повідомив, що аграрії вже завершили збирання ранніх культур і продовжують зняття пізніх. Станом на кінець вересня намолочено 1 347 тис. тонн нового врожаю, влада розраховує на кінцевий результат у 2,4 млн тонн зерна.

Для порівняння в останньому довоєнному році, 2021-му, зернових та зернобобових культур було намолочено близько 4 937 тисяч тонн, а у 2022 році - 2 444,9 тис. тонн (49,5% до 2021-го року).

Порівнювати цифри зараз, коли збирання врожаю ще не закінчене, не зовсім коректно, але тенденція очевидна: у кращому випадку регіон вийде на показник 40-50% врожаю порівняно із 2021-м роком.

Причини цього очевидні:

  • скорочення посівних площ через окупацію та сильну замінованість територій;
  • зниження врожайності через те, що не всі аграрії в змозі дотримуватися необхідних агротехнологічних процедур: це нестача і насіння, і добрив, і техніки, і робочих рук.

Незважаючи на таке різке скорочення обсягів виробництва зерна, простим людям, так би мовити – кінцевим споживачам, панікувати та очікувати на дефіцит хліба не варто: зібраного зерна із головою вистачить для забезпечення регіону. Так, за прогнозами, побудованими на кількості населення, на задоволення харчових потреб на період до нового врожаю Харківській області потрібно лише трохи більше 302 тисяч тонн зернових, тобто менше 15% зібраного, а загалом на внутрішнє споживання – приблизно 720 тисяч тонн, тобто 30% врожаю.

Але тут постає інше питання: що робити із залишком?

Раніше Харківська область залишок експортувала. Причому 95% нашого експорту здійснювалося завдяки портам і тільки 5% йшло наземним шляхом-  через Польщу або Румунію. У 2021-му, останньому році до повномасштабного вторгнення, регіон продав за кордон зернових на 396 мільйонів доларів. У 2022 році ця цифра скоротилася до 195 мільйонів доларів, тобто фактично у два рази, - і це при тому, що у 2022 році, незважаючи на війну, діяла зернова угода.

У січні-липні 2023 року, до припинення дії зернового коридору, регіону вдалося продати за кордон зернових на 114 мільйонів доларів, і за темпами експорту область навіть перевищувала показники 2022 року. Але у серпні основний шлях експорту харківського зерна за кордон – морський – був заблокований, а портова інфраструктура Одеси на Чорному морі почала зазнавати нищівних ударів із боку РФ.

Ситуація з наземним експортом зерна теж складається для України несприятливо, що ще більше ускладнює і без того дещо тупикове положення місцевих аграріїв. У травні країни, що межують з Україною,  - зокрема Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Болгарія, - запровадили на період до 15 вересня заборону на продаж української агропродукції в Євросоюз. Після настання цієї дати Єврокомісія загалом цю заборону скасувала, але Польща, Словаччина та Угорщина того ж дня запровадили односторонні ембарго на збіжжя з України.

Обласна влада Харківщини цього року сподівається реалізувати 1,2 млн тонн зернових – на експорт чи в інші регіони України, які не мають таких родючих полів. Але тут варто враховувати, що через припинення зернової угоди значно підскочила вартість логістики: тепер тарифи на перевезення зерна з метою його збуту можуть сягати собівартості продукту – і це не вигідно для аграріїв області.

Із цієї першої витікають й інші проблеми. По-перше, це фактичне знецінення зерна, що робить його вирощування нерентабельним. По-друге, це погіршення його якості: через відсутність шляхів збуту фермерам доводиться зберігати на місцевих елеваторах зерно навіть минулорічного врожаю.

Микола Пивовар, директор і власник агропідприємств «Андріівка» та «Раяківка» у Красноградському районі Харківської області, називає ситуацію, що склалася цього року із реалізацією зерна, - катастрофічною. За його словами, якщо врожай 2022 року ще вдавалося продавати за стерпними цінами, то що робити з врожаєм цього року – не зрозуміло взагалі.

Так, вартість зерна фуражної групи (тобто того, що використовується як корм для худоби) до війни складала 8-9 тисяч гривень за тонну. Зараз воно здешевшало майже у два рази і коштує  5 – 5,5 тисячі гривень за тонну. Соняшник до війни коштував 400 доларів за тонну, зараз ціна впала теж приблизно удвічі. Кукурудза до війни вже після доставки в порти продавалася по 8 тисяч гривень за тонну, зараз ціна на неї після транспортування складає приблизно 5,5 тисяч гривень за тонну, а на місці, у Харківській області, її продають за 3,5 тисячі гривень за тонну (ціна на агропродукцію в портах завжди вища, ніж «із поля», тому що включає в себе затрати на транспортування; окрім того, часто між ланками «фермер – порт» є перекупники).

Таке суттєве падіння цін на зерно нового врожаю аграрій пов’язує з двома основними причинами. По-перше, це майже повна відсутність експорту. По-друге, навіть той невеликий обсяг експорту, що ще залишився і працює, - значно зріс у ціні: якщо до війни затрати на експорт коштували 20 доларів, то зараз 75-100 доларів. Усі ризики, із якими стикаються продавці, трейдери та інші, - у будь-якому випадку лягають на плечі аграріїв; іх закладають у ціну, як результат – «ціна ніяка», говорить Микола Пивовар.

«Ось, наприклад, ми зібрали 6 тонн пшениці з гектара. Якщо помножити на її сьогоденну вартість у 3,5 тисячі гривень за тонну – то виходить, що вдалося отримати 20 тисяч гривень з гектара. Коли зняти затратну частину – нічого не залишається, взагалі нічого. Що робити з врожаєм, як бути далі – геть не зрозуміло», - зазначає Микола Пивовар.

Можливий вихід він бачить у збільшенні фінансування для фермерів за державною програмою «5-7-9». Зараз аграрії можуть отримати за цією програмою максимум 90 мільйонів гривень, і 80% сільгосппідприємців, стверджує Микола Пивовар,  виживають лише за рахунок цих коштів. Але у сьогоденній ситуації їх замало. Тому аграрії просять збільшити портфель фінансування за «5-7-9» до 180 мільйонів. За словами Миколи Пивовара, влада розглядає проект, у якому фігурує цифра у 150 мільйонів. Це – шанс для фермерів на виживання та збереження господарств. Якщо ця програма запрацює, аграрії зможуть перечекати, розраховуючи, що ціни зміняться. А вони мають змінитися, бо зараз покупці відверто маніпулюють і дуже їх занизили, переконаний Пивовар.

А поки що врожай реалізується на внутрішньому ринку за тими цинами, що є: гроші потрібні, щоб виплачувати зарплату працівникам, сплачувати податки і комунальні платежі, купувати паливо, мастила, запчастини тощо. Але що і як далі – прогнозувати складно.

Якщо такі величезні проблеми є у фермера, господарства якого не зазнали прямого впливу бойових дій, - неважко уявити, наскільки більш складна та драматична ситуація в тих аграріїв, землі яких були на лінії фронту чи в окупації.  На додачу до ринку, який повністю просів, вони мають ще знищену техніку, заміновані поля, нестачу насіння, добрив, робочих рук та коштів. Загроза прильоту будь-куди будь-якої миті так само висить над кожним аграрієм області.

Галузеві експерти, оцінюючи ситуацію, висловлюють стриманий оптимізм. За словами аналітиків EarthDaily Agro – компанії, що спеціалізується у тому числі на аналізі агроринку, -  через регулярні обстріли з боку РФ портової інфраструктури Одеси та Дунаю Україні у перспективі буде важко відновити колишній рівень морського експорту. Але в цілому блокування українських чорноморських портів не зупинить експорт українського зерна: збіжжя продовжить надходити з України автомобільним і залізничним транспортом, а також через річкові порти на Дунаї. Наша країна здатна транспортувати до 2 млн тонн на місяць наземним транспортом та до 3 млн тонн – через порти Дунаю. Звичайно, при цьому вартість транспортування буде вищою, і саме транспортування триватиме довше.

У довгостроковій перспективі, зазначають фахівці EarthDaily Agro, зниження рентабельності, імовірно, зумовить переміщення фокусу уваги українських фермерів із дорогих товарів, таких як соняшник, на більш економічно ефективне зерно. Не можна виключати також скорочення виробництва зерна в Україні та скорочення доступності українського зерна для світового ринку.

Але незважаючи на скрутність сьогодення та невизначеність майбутнього, фермери не дозволяють собі зупинятися: господарства Миколи Пивовара уже посіяли озимину.

«Так, посіяли вже. Бо в нас вибору немає: час прийшов – треба сіяти. Якщо ми пропустимо цей термін, відведений природою, – то можна вже не сіяти, а тільки на щось сподіватись. Тільки на що можна сподіватись, якщо не посіяти?» - говорить господар.