Про це місце я дізнався під час бесіди з продавцем веломагазину. Питання, а де в Харкові покататися на велосипеді, неминуче постає перед кожним велосипедистом після того, як з розряду «покатушечник вихідного дня» він переходить до розряду громадян, для яких велосипед стає невід'ємною частиною повсякденності. Через певний час 10-кілометровий радіус навколо місця проживання виявляється повністю дослідженим і приходить розуміння того, що Харків, загалом-то, місто не дуже велике, і місць, де можна покататися на велосипеді, - не так вже й багато. Так, є Стрілка, Саржин яр, парк Горького або велодоріжка, але, по-перше, таких місць не так багато, а по-друге, для людини, яка може провести в сідлі більше ніж дві години, місця ці дуже невеликі, і робити там любителю довгих велопрогулянок загалом нічого.
Тому інформація про нову велосипедну локацію була корисною. Продавець скинув , де в закрепах були координати місця під назвою «Удянська стежка». Знаходиться ця стежка в Бабаях, які майже Харків, але від мого місця проживання - це далеченько. Дізнавшись про Удянську стежку ще навесні, дістався я туди тільки на початку вересня.
Отже, що таке Удянська стежка? Насамперед, це справді вузька стежка, яка йде поруч із берегом річки Уди. Здебільшого вона проходить через лісисту місцевість, але іноді відкриваються краєвиди на навколишні луки. При цьому, що помітно одразу, це не просто лісова стежка. За всі п'ять кілометрів колеса велосипеда жодного разу не переїхали навіть дрібну гілку. Стежка ретельно прибрана. Невеликі лісові ярки, зараз сухі, а навесні наповнені водою, що стікає в річку, - обладнані цілком надійними містками, як на заголовному фото. Стежка постійно петляє, і кожен різкий поворот, що може стати небезпечними для велосипедиста, обладнаний дерев'яними перильцями. Усе зроблено добротно й акуратно.
Я вже давно перебував у телеграмній групі і мав загальне уявлення про те, чиїх це рук справа. Але мені пощастило поспілкуватися з людиною, з якої все почалося. Місцевий житель Дмитро розповів, як з'явилася стежка.
Так от, найцікавіше - що стежки як такої там не було. Тобто від самого початку не було ніякої стежки, що йде вздовж річки. Усе, що там є зараз, - це виключно плід зусиль Дмитра, Володимира, який живе неподалік, і ще групи ентузіастів. Раніше на цьому місці були просто зарості. Коли доїжджаєш до кінця стежки, стає зрозуміло чому. Річ у тім, що цей шлях для місцевих жителів нецікавий, бо веде в нікуди. З одного боку, прокладання стежки потребувало величезних зусиль. З іншого - стежка ця не використовується для пересування місцевим населенням, а значить - неминучі сліди перебування в таких місцях простого люду у вигляді сміття з'являються тут рідко.
Утім, за словами Дмитра, буває всяке: і місцева молодь смітить, і мотоциклісти зрідка докучають, переорюючи своїми важкими колесами утрамбований ґрунт. І навіть любителі покататися на квадроциклах з'явилися. Для обмеження їхньої прудкості хлопці навіть поставили спеціальні огорожі, що не дають змоги протиснутися широким квадрикам.
Але як би там не було, той факт, що для підтримання території в чистоті достатньо зусиль ентузіастів, свідчить про те, що стежка розташована у винятково вдалому місці - випадкових людей там майже не буває.
Ну і, звісно, локація з точки зору природної краси - виняткова. Ми всі знаємо велодоріжку вздовж Лісопарку. Гарне починання і потрібне. І її розташування, безумовно, мало свої резони. Але пиляти асфальтом під палючим сонцем, коли з одного боку - стіна дерев, а з іншого - доволі жвава траса, - задоволення так собі. А коли їдеш під покровом дерев, крізь гілки яких пробивається сонячне світло, коли в тебе з одного боку - річка, що в цьому місці рясніє вигинами й заплавами, а з іншого - ліс, крізь який інколи проскакують величезні простори луків, коли замість звуків машин ти чуєш лише шурхіт велосипедних шин, шум листя та спів птахів... Це, звісно, «покатушки» принципово іншої якості.
І ще один важливий момент. Представники місцевого ком'юніті наповнили стежку всілякими милими безглуздостями. То лялька під парасолькою, то годинник, що висить на стовбурі дерева, то якісь дерев'яні скульптурки різного ступеня хитромудрості... Все це створює особливу атмосферу і перетворює Удянську стежку на справжній арт-простір. При цьому, незважаючи на стилістичну різношерстість інсталяцій, все це має досить органічний вигляд. Мені це нагадало гру Death Stranding, у якій гравці не бачать один одного, але постійно натикаються на корисні предмети, залишені іншими. Виникає дивне відчуття. З одного боку - відокремленості, коли є тільки ти, велосипед, ліс і річка, а з іншого - відчуття приналежності до групи людей, які полюбили це місце і виразили цю любов у міру свого вміння, естетичних уявлень і почуття гумору. Загалом, якщо з наповненням арт-об'єктами справа так піде й далі, то через рік стежкою вже можна буде водити екскурсії. Ознайомитися з деякими прикладами творчості ентузіастів Удянської стежки можна на фото нижче.
А наостанок - одна порада. Можливо, ви вирішите вирушити до стежки машиною, завантаживши в неї велосипед. Якщо ви не досвідчений велосипедист або просто не хочете витрачати час на те, щоб дістатися туди на двох колесах, - то це цілком логічне рішення. У такому разі вам допоможе навігатор і координати. Але при цьому не намагайтеся підібратися машиною до стежки ближче. Краще залиште авто на головній площі селища Бабаї, приблизно в тому місці, де навігатор попросить вас повернути з головної вулиці наліво. І далі проїдьте велосипедом приблизно кілометр, спустившись до містка, за яким починається стежка. Тому що якість дороги там до їзди на машині, м'яко кажучи, не сприяє.
Ну і зовсім останнє: якщо вам там сподобається (а авторка не має в цьому сумнівів) - за можливості підтримайте проєкт матеріально. Проєкт цей некомерційний, ніколи ним не був і не буде, а утримання стежки в належному стані потребує купівлі таких простих речей, як цвяхи та фарба. Тому матеріальна допомога завжди дуже доречна. Номер картки можна знайти там же, .
Вдалої всім велоосені!
