Харків‛янка Олена Мороз на початку повномасштабного вторгення стала волонтером: щодня вона готувала кілька сотень обідів для мешканців міста. Жінка, яка працює в цеху на АТ “Українські енергетичні машини” (колішня назва - "Турбоатом"), розповіла, що це вже друга війна в її житті. Вона народилась в Азербайджані, а в 1989 році переїхала до України, бо почалася війна між Вірменією та Азербайджаном за Нагорний Карабах.

Ранок 24 лютого 2022 року, розповіла Олена, розпочався, як і для всіх українців, – зі звуків вибухів. Першою думкою було, що розпочалась війна. 

У перші тижні війни Олена за допомогою сина познайомилась із волонтерами та почала з ними випікати хліб у пекарні на території ТЦ “Французький бульвар”. 

“У той момент я відчула, що комусь потрібна, що займаюсь корисною справою. Це було дуже важливо“, - говорить Олена.

Згодом до пекарні повернулися робітники, тому Олену перевели на готування обідів. 

“Ми розпочинали зі 100 обідів на день, а потім в середньому вийшли на 500. Одного разу нас попросили зробити 1000 обідів. Це колосальна кількість, але ми впоралися“, - розказала жінка.

Їжу готували для мешканців міста. Обіди, які залишалися, Олена роздавала на блокпостах або розвозила по своєму району. Навіть якщо проїжджала повз якихось старих людей, то зупиняла машину та віддавала те, що було на той момент із собою: хліб, обід, воду.

Бажання поїхати з Харкова, каже Олена, у неї не виникало жодного разу, навіть під час масованих обстрілів. Попри всі негаразди та проблеми вона вірить у краще: 

“Ми всі віримо в нашу перемогу, це безумовно. Тому вважаю, що треба робити все, що у наших силах, для її скорішого наближення. Дуже вдячна всім нашим захисникам, волонтерам і тим, хто будь-яким чином допомагає українцям наблизитися до спільної мрії – закінчення війни“.