Генерал-полковника Олександра Сирського призначено новим головнокомандувачем Збройних сил України. На цій посаді він змінив Валерія Залужного, з яким президент, який ініціював цю ротацію, розлучився досить тепло і без найменшого негативу. Чим викликана ця перестановка - міркувати безглуздо просто через відсутність у громадськості інформації про реальні передумови такого кадрового рішення, що в умовах війни цілком нормально. Тому краще зосередимося на тому, хто став новим головкомом.

Отже, Олександр Сирський народився 1965 року на території суміжної ворожої держави, але з 1980 року живе в Україні. У 1986 році закінчив Вище Московське загальновійськове училище і став стрімко просуватися службовими сходами. Комвзводу, комбат, комполку, комбриг... 1996 року з відзнакою закінчив Академію Збройних сил України, а 2005 року - Національну академію оборони України із золотою медаллю.

У 2014-му був призначений першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ, на цій посаді відповідав за співпрацю з НАТО. Тобто нашим західним партнерам Олександр Сирський добре знайомий.

З початком збройного конфлікту на сході України призначений начальником штабу АТО. До початку 2015 року був начальником штабу - першим заступником керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З 2016 року - начальник Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України. У 2017 році був призначений керівником АТО в Донецькій і Луганській областях.

6 травня 2019 року президент призначив Сирського командувачем Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ. Пізніше став командувачем Сухопутних військ України.

23 серпня 2020 року йому присвоєно військове звання "генерал-полковник".

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Сирський командував обороною Києва, за це нагороджений званням Герой України. У вересні 2022 року командував успішним контрнаступом ЗСУ в Харківській області.

Говорити про ефективність нового головкома ЗСУ, спираючись на минулі здобутки чи невдачі, наразі безглуздо, бо успішність чи неуспішність конкретних військових операцій залежить від сотень, якщо не тисяч чинників. В історії багато випадків, коли видатні полководці програвали битви, а воєначальники, які до того не демонстрували жодних успіхів на полі бою, досягали успіху.

Тож поки що можна говорити тільки про очевидні плюси Олександра Сирського.

► він точно не "паркетний генерал" і знає з практичного досвіду про армію все, що повинен знати бойовий командир;
► у нього достатній досвід ведення бойових дій саме проти армії РФ, тобто Сирський знає ворога не з чуток. І що важливо - віддає йому належне, ніколи не дозволяючи собі в оцінках шапкозакидательства, яким, на жаль, іноді грішать українські посадовці;
► Сирський, на відміну від попередника, публічний рівно настільки, наскільки передбачає посада. Не те щоб це великий плюс, але, принаймні, характеризує його як людину, яка не надто переймається власним іміджем, що важливо в умовах, коли неминучі складні й непопулярні рішення.