Пісня – це синтетичний жанр, тобто він включає багато різних засобів виразності:
- музика;
- аранжування;
- звук;
- виконання;
- відеоряд (якщо знімається кліп);
- текст пісні.
Тобто текст – це лише певна частина всього твору.
З чим доводиться стикатися на практиці?
Автор намагається сказати надто багато, і в результаті виходить не пісня, а поема. Жодна людина не вслухатиметься у 80-рядковий текст, тим більш, коли музика звучить у невисокій якості і складно розібрати слова. Це просто за межею сприйняття. Увага розсіюється і йде від тексту до звуку, до інструментів, до сольних партій, до ритму тощо. Сфера, де можуть бути актуальними тексти такої довжини – досить вузька. Це:
- Бардівська пісня.
- Різний "блатняк", так званий шансон.
- Реп.
Всі ці жанри мають мало відношення до популярної естради, а саме у поп-музиці зазвичай хочуть прославитись піснярі таких пісень, як lyrics. Але автори бардівських чи шансонних пісень найчастіше самі ж і виконують їх, тож їх не цікавить продаж своїх текстів. Але слухачам хочеться зрозуміти про що пісня, або самому наспівати її. Для цього є зручний сервіс ПесниХи, який приводить слова різних пісень для тих, кому це цікаво.
Оптимальна довжина пісенного тексту – це два куплети по 4-8 рядків. Приспів та інші частини також не повинні бути довгими. Цінується не кількість слів, а їхня наповненість змістом, вміння передати кількома рядками людські переживання, глибину емоційного напруження, яке передає songtext та музика.
Чому у гарної пісні текст не має бути довгим?
Як мінімум, висуває вимоги її відповідності форматам радіостанцій. Але більшість радіостанцій включають у ротацію пісні тривалістю не більше трьох з половиною хвилин. У виняткових випадках – до 4 хвилин. Але найчастіше після 3.30 навіть найкращу пісню примусово переривають. Мало кому хочеться, щоб його хіт крутився радіо в кастрованій версії. Адже в ці три з половиною хвилини треба вкласти не тільки співи, але ще й вступ, коду, програші, збивки, іноді гітарне або саксофонне соло і так далі. Тож на сам спів залишається не більше половини цього часу. Друга причина – складніша. Справа в тому, що текст має «дихати», як і сам виконавець. Між фразами мають бути паузи. Вони заповнюються певними елементами – підіграшами, спецефектами тощо. Чим грамотніше вибудовується взаємодія тексту та музики – тим більший хронометраж приділяється цим елементам, і тим менше часу залишається на текст. Якщо дихати нема чим – композитору буде складно працювати з цим текстом, і він, швидше за все, від нього відмовиться.
