Житель Ізюма Віталій Смажев розповів про те, як провів 100 днів в окупованому місті, пише "Трибунал для Путіна".

Ізюм - місто за 125-ти кілометрів на південному сході від Харкова. До війни тут проживали близько 45 тис. осіб. У 2022 році бої за місто тривали понад місяць. Ізюм російські війська окупували 1 квітня. Але вже 11 вересня місто звільнили ЗСУ. Під час військових дій та окупації в Ізюмі загинуло понад 1000 мирних жителів. Тільки з одного масового поховання, виявленого 15 вересня, дістали тіла 436 осіб.

Віталій Смажев залишався в Ізюмі під час окупації міста. Він розповів, що в людей не було їжі та води. До колодязя доводилося бігти кілометр через снаряди, що не розірвалися. Люди похилого віку вмирали від голоду.

Щойно російські війська підійшли до Ізюма, почалися нальоти авіації на місто. Світло й опалення зникли. 

Росіяни не могли переправитися через річки, які проходять біля Ізюма, оскільки ЗСУ підірвали мости. Вони намагалися наводити понтонні переправи, але українські військові їх руйнували. Тоді росіяни почали бити по місту з "Градів" та артилерії.

Люди ховалися в підвалах. Приносили туди лопати, щоб можна було відкопатися, якщо завалить. 

Коли був інтернет, люди виходили з підвалів, щоб прийняти СМС і подивитися, куди влучила чергова бомба.

Від обстрілів страждали мирні жителі. Як приклад Віталій навів трагічну історію жителів Ізюма, до яких на початку травня на подвір'я впала ракета. Загинули люди. У підвалах, де ховалися від бомбардувань, літні люди вмирали від холоду. Тіла переносили спочатку у квартири, а потім ті, хто вижив, їх ховали за будинками. Доводилося брати сокири і рубати землю. За словами Віталія, росіяни потім викопали тіла і відвезли в невідомому напрямку.

Продукти доводилося добувати в палаючих магазинах.

"Ми були в підвалі, прибіг хлопець і сказав, що біля АТБ щось сталося. Усі побігли туди. Бомбили, ніхто не давав ніякої їжі. Ми прибігаємо туди і бачимо, що наш АТБ горить. Люди почали розбивати вікна і лізти. Коли ми туди залізли, побачили, що в магазині багато їжі. Завантажили візки і відвезли в підвал. Спочатку був АТБ. Потім - "Посад". Усі бігли як мурахи. І дітлахи. І батьки. Таким чином ми добували їжу. Тому що іншого виходу просто не було. З аптеками така сама ситуація. Були люди, які просто розбивали вікна і залазили. Нічого в місті не працювало взагалі, а людям було потрібно щось десь узяти", - згадує Віталій.

Окупувавши Ізюм, росіяни почали пошуки тих, хто записувався в територіальну оборону. Хтось передав їм списки цих людей, їхні номери телефонів та адреси. Російські військові ходили по квартирах або приїжджали на БТРах до приватних будинків, оточували оселю і проводили обшуки.

Евакуюватися мирним жителям було непросто. 

Віталій повідомив, що було дві евакуації. Першу він пропустив. Виїхати вдалося тільки після 100 днів в окупації. Віталія та його матір вивіз знайомий. Але була можливість переїхати тільки на іншу тимчасово окуповану територію, у місто Антрацит у Луганській області.

Місцеві пропонували Віталію залишитися в Антрациті, бо там на робочих місцях не вистачало чоловіків. Але ізюмчанин вирішив їхати далі, щоб потрапити до Євросоюзу.

Спочатку він поїхав до російського Ростова, звідти - до Санкт-Петербурга, а далі - до Фінляндії.