Після початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України кількість громадян, які опинилися на окупованих територіях, різко зросла. З метою запобігання несанкціонованій взаємодії мешканців таких територій з окупантами Кримінальний кодекс України доповнили статтею 111-1 (колабораційна діяльність), яка передбачає різні види покарання – від поразки у правах до 15 років в'язниці.
Але життя продовжується. Людям треба їсти, пити, пересуватися громадським транспортом, водити дітей до школи, отримувати весь спектр комунальних послуг, щоб не завантажувати і без того неспокійну планету ще однією гуманітарною катастрофою. Кабінет міністрів пропонує законодавчо визначити види діяльності, які можна здійснювати на тимчасово окупованих територіях. 9 серпня до Верховної Ради було направлено проект закону про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо особливостей діяльності на тимчасово окупованій території країни. Сам закон було прийнято ще 2014-го, але після цього його удосконалювали відповідно до поточних моментів.
Для чого потрібні такі зміни? У пояснювальній записці автори законодавчої ініціативи повідомили, що після ухвалення закону жителі тимчасово окупованих територій зможуть працювати в деяких сферах, не побоюючись кримінального переслідування. А інші жителі, відповідно, зможуть отримувати доступ до товарів та різних послуг.
Вже чинний закон пропонується доповнити новою статтею – 9.2 ("Особливості діяльності суб'єктів господарювання").
На тимчасово окупованій території може здійснюватися діяльність суб'єктів господарювання за 19-ма напрямками:
1. Заходи щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
2. Діяльність з виплати та доставки пенсій, грошової допомоги.
3. Заходи, визначені Кодексом цивільного захисту України.
4. Заходи, передбачені Конвенцією про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.
5. Заходи, спрямовані на вирішення гуманітарних проблем, зокрема, медичне обслуговування та надання медичних послуг, соціальне обслуговування та надання соціальних послуг.
6. Діяльність з виробництва лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами.
7. Благодійна діяльність, гуманітарна допомога.
8. Надання житлово-комунальних послуг з урахуванням особливостей та обмежень, визначених суб'єктами владних повноважень, які здійснюють регулювання господарської діяльності у цій сфері.
9. Діяльність у галузі трубопровідного транспорту, нафтогазової та вугільної галузі, інших видобувних галузях, на ринках електричної енергії та природного газу, у сфері енергетики, якщо при цьому електрична енергія, енергетичні ресурси та корисні копалини не транспортуються (переміщаються) на територію держави-агресора.
10. Освітня діяльність, якщо при цьому не здійснюється пропаганда з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та затвердженню тимчасової окупації частини території України, уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України або інші дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави -агресора.
11. Заходи, спрямовані на виконання та відбування кримінальних покарань, реалізацію законних прав та інтересів засуджених осіб, а також осіб, взятих під варту.
12. Заходи, спрямовані на дотримання вимог ядерної та радіаційної безпеки ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, уранових об'єктів, джерел іонізуючого випромінювання, заходів радіаційного захисту, захисту критичної інфраструктури та захисних гідротехнічних споруд об'єктів.
13. Діяльність із поховання померлих.
14. Заходи з охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
15. Діяльності банків, небанківських фінансових установ та інших осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк України, з урахуванням особливостей та обмежень, визначених Національним банком України.
16. Діяльності у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектру та послуг поштового зв'язку з урахуванням особливостей та обмежень, визначених суб'єктами владних повноважень, які здійснюють регулювання господарської діяльності у відповідних сферах.
17. Перевезення вантажів та пасажирів.
18. Діяльності у сфері сільськогосподарського товаровиробництва.
19. Діяльності у сфері виробництва товарів, виконання робіт та послуг, зокрема, у сфері торгівлі та громадського харчування.
Усі вищезазначені пункти у проекті закону передуються застереженням: “якщо у своїй не відбувається допомога державі-агресору”. А щоб бути повністю впевненим у недосконалості такого різновиду пособництва, перш ніж розгортати якусь діяльність на окупованих територіях (якщо в цьому таки назріла крайня необхідність), слід досконально проштудувати згадану вище статтю 111-1 КК України.
Положення цієї статті ставлять вкрай жорсткі рамки для реалізації вищезазначених ініціатив Кабміну.
Наприклад, згідно з пунктом 2 статті 111-1, заборонено “добровільне зайняття громадянином України посади, що не пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави- агресора”.
Пунктом 5-м забороняється добровільне зайняття посад, пов'язаних із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади.
Це ставить, наприклад, перед комунальниками непросте завдання надання послуг ЖКГ без участі незаконних органів влади, оскільки законні на окупованих територіях не можуть з'явитися за визначенням (створення таких можливо лише після повної деокупації).
Пункт 3 статті 111-1 говорить, що громадянам України, окрім ворожої пропаганди, у навчальних закладах на тимчасово окупованих територіях заборонено дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора. Навряд чи на окупованих територіях буде можлива діяльність шкіл, що працюють за українськими стандартами освіти. А отже, це положення КК у принципі ставить поза законом організацію освітньої діяльності.
Пункт 7 статті 111-1 забороняє добровільне зайняття громадянином України посади у незаконних судових чи правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території (подібна діяльність карається досить суворо – позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років). Органи, створені державам-агресором, є незаконними. Але й діяльність законних українських судових та правоохоронних органів саме на тимчасово окупованій території з об'єктивних причин зупинено. Яким чином може бути організована робота щодо підтримки умовного порядку (а отже, і щодо забезпечення прав і свобод громадян) без порушення статті 111-1 - у законопроекті Кабміну не конкретизується.
Втім, проект закону перебуває лише на розгляді у парламенті. І якщо справа дійде до його обговорення у сесійній залі, законодавець навряд чи залишить лазівки для різночитань.
