Минулий тиждень, незважаючи на трагедію в Дніпропетровську, незважаючи на аномально раннє літо, незважаючи на нововведення в роботі харківського метро (здавалося б, що може бути ближчим людям?), усе так же пройшов під зіркою екс-прем'єра . «Ні дня без Тимошенко» й «у відповідь на будь-яку несенітницю можна придумати ще більшу несенітницю» - ось два основних смислових орієнтири цієї ситуації.

Як ми і припускали, після стрімкого вояжу Юлії Володимирівни до лікарні і проштовхування її назад до колонії інформаційний простір вибухнув. У понеділок Власенка до колонії не пустили, а з вівторка почалося просто буйство. В цей день країна дізналася, що при транспортуванні до лікарні до екс-прем'єра «була застосована фізична сила» і що Тимошенко оголосила голодування «на знак протесту проти того, що відбувається в країні і особисто з нею». До вечора формулювання «застосована фізична сила» трансформувалася у формулювання «жорстоко побита» й обросла такими потрібними і милими народу подробицями - накинутим на голову простирадлом (пізніше - ковдрою), ударами кулаками в живіт і одкровеннями з серії «я думала, настали останні хвилини мого життя». Лист Тимошенко був зачитаний з трибуни Верховної Ради, і головний законодавчий орган країни заблокували. Новий лідер об'єднаної опозиції Арсеній Яценюк, не мудруючи лукаво, заявив про спробу вбивства. У соціальних мережах працівників колонії як тільки не називали й мало не закликали вчинити над ними суд Лінча («Юля ж сказала, що вони її били!").

Потім було відео з «жінкою, схожою на Тимошенко», яка ходить по камері, і її поцілунком з «чоловіком, схожим на Власенка». На війні як на війні: ролик, як видно, «злила» сама пенітенціарна служба, щоб хоч якось переломити ситуацію, але маховик було вже не зупинити. Це відео начисто програло демаршу Ніни Карпачової, яка, покидаючи пост омбудсмена, мабуть, вирішила голосно грюкнути дверима. З її подачі в Мережі з'явилися фотографії гематом Тимошенко, і в наелектризованому інформаційному просторі буквально лунало «Ну тепер-то всі мають повірити!»

Потім було насправді головне - засідання суду, на якому екс-прем'єру дозволили не бути присутньою, і перенесення розгляду справи майже на місяць, та оприлюднення діагнозу... Але це виявилося вже якось не так цікаво, не так популярно і не так шумно: про те, що екс-прем'єр ніби як хвора, цього тижня взагалі не згадував майже ніхто, а те, що вона звинувачується в кримінальному злочині, стороні Тимошенко вдалося засунути на самі задвірки суспільної свідомості.

А що ж влада й офіційні органи? Так, влада теж працювала в інформаційному просторі, але дуже повільно, понуро і, на відміну від своїх опонентів, «без вогника». Звичайно, пенітенціарна служба спростувала факт побиття Тимошенко. Звичайно, прокуратура провела перевірку, і слова екс-прем'єра не підтвердилися. Звичайно, Генпрокуратура доручила провести ще одну перевірку, і її проведуть, і заявлять, що факти не підтвердилися. Звичайно, синці з'явилися пізніше, ніж стверджує екс-прем'єр, і судмедексперти це підтверджують (вихід на сцену цього водевілю судмедекспертів був дуже раптовий, тому що всі дні цього нам вперто говорили, що судмедекспертів Юлія Володимирівна до себе не підпускає). Звичайно, факт голодування Тимошенко в колонії теж поставили під сумнів, тому що відповідної заяви немає, а холодильник з їжею на відстані простягнутої руки - є. Звичайно, ніякої грижі у Тимошенко немає, тому що ще 7 березня (!) на засіданні міжнародної медичної комісії було вирішено не використовувати цей термін при характеристиці стану здоров'я екс-прем'єра... І так далі.

Розібратися у всій цій ситуації, зрозуміти, чиї слова ближчі до істини (про те, хто правий, хто винен, звичайно, вже не йдеться), скласти якусь близьку до реальності картину того, що там відбувається, схоже, вже взагалі неможливо. Принаймні, спираючись на відкриті джерела інформації. Захоплені цим спектаклем люди діляться на дві категорії: одні вірять Тимошенко, інші вірять владі. Навряд чи ця віра - результат інформаційної політики сторони екс-прем'єра чи влади саме в даній ситуації. Це просто симпатія до Тимошенко, або антипатія до Тимошенко, або симпатія до Януковича, або антипатія до Януковича. Їй не вірять, тому що «згадайте, скільки вона брехала!», їй вірять, тому що «ця влада показала, що вона здатна на все!».

Так от, не претендуючи на достовірність і навіть не намагаючись розібратися, що ж насправді там відбувається, хочеться поставити кілька питань з приводу позицій обох сторін конфлікту в умовах подій минулого тижня. Спочатку - питання до сторони екс-прем'єра. Чому голодування, якщо воно дійсно має місце бути і є ідейною позицією, не проводиться так, як має проводитися в місцях позбавлення волі? Чому про нього було оголошено на кілька днів пізніше, ніж воно почалася? Чому Юлія Тимошенко відмовлялася продемонструвати синці судмедекспертам? Чому гематоми були показані тільки тоді, коли вони почали сходити? (В інтернеті досить багато публікацій з посиланням на експертів про те, що ці синці дуже схожі на сліди від розлитого йоду...) Чому синці, що з'являлися і раніше на тілі екс-прем'єра, не називалися результатом побиття, а були ніби як проявом хвороби? Навіщо тюремникам бити екс-прем'єра безпосередньо перед відправленням до лікарні? (Не кажучи вже про те, що невже тюремники настільки дурні, щоб бити екс-прем'єра?..) Чому синці не були показані персоналу лікарні, якщо, за словами самої Тимошенко, вона їм вірить? Чому Тимошенко й Власенко висувають працівникам колонії звинувачення, але при цьому не намагаються залучити їх до відповідальності?.. Список можна продовжити.

І питання до сторони влади. Основне й головне - чому у відповідь на всі звинувачення Юлії Тимошенко лунає з деякими змінами фраза «Ні, цього не було» і все? Щоб схилити на свій бік громадську думку, потрібен або не менш шокуючий скандал, або переконливі факти. Очевидно, що саме факти могли б стати зброєю пенітенціарної служби та прокуратури, але поки що правове підгрунтя події населенню абсолютно незрозуміле. Чому людям не пояснити розбірливо, з цитатами з якогось документа, чи необхідна згодв ув’язненого на госпіталізацію чи ні? Якими інструкціями регламентується транспортування людини з режимного закладу за його межі і які межі допустимих дій тюремників при цьому? Чому не розповісти, що саме працівник колонії має право за законом робити, якщо ув'язнений відмовляється виконувати розпорядження чи чинить опір? Чому не дати хоч якийсь грунт не для політичних спекуляцій, а для розуміння того, виконували чи тюремники свої посадові обов'язки або діяли з перевищенням повноважень? Навіщо спочатку говорити, що Тимошенко відмовляється від огляду судмедекспертами, і тому ніяких синців підтвердити не можна, а потім вивести на сцену судмедекспертів, які скажуть, що синці є, але щось там не те з термінами їх появи? Чому не пояснити, що саме у в'язниці вважається голодуванням і які дії його супроводжують? Чому не розтлумачити дуже докладно й зрозуміло, з якої причини Власенко не пускали до колонії в понеділок, особливо якщо цей факт буде використаний проти? І так далі...

Якщо все-таки спробувати оцінити ситуацію, то виходить, що Тимошенко здобула певну тактичну перемогу. По-перше, вона перехопила ініціативу й змусила опонентів виправдовуватися. Ніяк інакше обтічні заяви офіційних інстанцій охарактеризувати не можна. По-друге, їй укотре вдалося добитися того, чого вона весь час домагається: затягування часу. Вся ця ситуація, схоже, або налякала офіційні інстанції, або збила з пантелику, але в підсумку екс-прем'єру дозволили до суду не їхати, а розгляд справи перенесли на 21 травня. Практика показує, що за цей місяць сторона Тимошенко може викинути щось таке, що остаточно вжене її опонентів у ступор. По-третє, за інформацією влади, екс-прем'єра знову оглянуть німецькі лікарі (до речі, навіщо вони сюди знову їдуть, нікому теж не пояснили), а МОЗ якось вагається висновками про стан її здоров'я. Виходить, що тактично Тимошенко виграє постійно. Вона нав'язує свою волю, свої умови і свої правила гри. У неї у в'язниці - суперкамера з холодильником, масажний стіл, німецькі лікарі та листування зі ЗМІ. І ще - безперервний потік звинувачень. А влада, замість того щоб хоча б гідно й аргументовано реагувати на ці звинувачення, займається тим, що забезпечує всі ці тюремні декорації - суперкамеру з холодильником, масажний стіл, німецьких лікарів і листування зі ЗМІ...

Але чи означають ці тактичні перемоги перемогу стратегічну? А ось це навряд чи. Можна співчувати Тимошенко або не співчувати, засуджувати її чи ні. Але це не змінює головного: всі ці гематоми, голодування, поцілунки в камері і «викриття звірів-тюремників» - це все що завгодно, але не політика. Найбільше це нагадує мексиканський серіал, коли сюжетна лінія складається з якихось ірреальних безглуздих епізодів і рясніє «несподіваними поворотами подій». За життям Тимошенко у в'язниці країна стежить як за серіалом. Юлія Володимирівна, схоже, це розуміє: неспроста навіть до одкровень на тему «я думала, це остання хвилина мого життя» вона намагається пристебнути якийсь довгостроковий політичний план, нагадати про перспективу, підкреслити, що відбувається з нею - це дзеркало того, що відбувається в країні. Так, вона намагається не забувати, що вона - передусім політик. Але чи пам'ятають про це люди?..

Ситуація в Дніпропетровську - це, схоже, перша подія, якій нехай ненадовго, але вдалося перекрити інформаційну хвилю про побут Тимошенко. В силу трагізму, в силу несподіванки, в силу шоку і в силу реалістичності події.

У п'ятницю, 27 квітня, буквально за пару годин у Дніпропетровську пролунало чотири вибухи. Всі - в людних місцях: на зупинках громадського транспорту, біля кінотеатрів і парків. Спрацювали саморобні вибухові пристрої. Ніхто не загинув, але кількість постраждалих - близько 30 осіб, у деяких - дуже серйозні травми. Поширена на форумах і в соціальних мережах інформація про 9-10 вибухів не підтвердилася, як і відомості про затримання організаторів вибухів по гарячих слідах.

У другій половині дня в п'ятницю Дніпропетровськ, та й не тільки Дніпропетровськ, завмер у напруженому очікуванні й страху, а політики звично зайнялися самопіаром і пошуком винних. Можна було почитати й послухати про «розблокований на крові Дніпропетровська парламент», про «виклик для всієї країни» і найголовніше - про те, що «винна влада» або «винна опозиція».

Примітно, що за вже два-три дні на офіційному рівні все ще не оприлюднено ніяких версій події (окрім, звичайно, порушення справи за статтею «тероризм») і ніяких припущень про те, хто може стояти за вибухами. Це дозволяє висувати будь-які версії.

Найпопулярніші з них - версії політичні. Перша - теракт організований владою, щоб відволікти увагу людей від того, що відбувається в країні: від оприлюднення синців Тимошенко і взагалі процесу над нею, від падіння рівня життя, від зростання цін, від ряду провалів на зовнішньополітичній арені. Як аргументи ще наводилося бажання заборонити масові акції після цієї події і ввести в країні надзвичайний стан (ні те, ні інше зроблено не було). На користь цієї версії говорить і деяка, якщо можна так висловитися, «гуманність» дніпропетровських вибухів: очевидно, що завданням було не вбити, а залякати, і тому вибухові пристрої використовувалися не дуже потужні. Прихильники цієї версії апелюють до історії Росії та США і розглядають вибухи в російських житлових будинках і теракт у баштах-«близнюках» як однозначно організовані владою.

Проте організація вибухів у Дніпропетровську саме владою дуже малоймовірна, тому що несе набагато більше втрат, ніж виграшів, і взагалі дискредитує і компрометує її. По-перше, самі факти цих вибухів і те, що їх організатори все ще не затримані, демонструють якесь безсилля влади. Якщо, не дай Бог, щось настільки ж трагічне найближчим часом повториться, рейтинг Партії регіонів може похитнутися дуже сильно. По-друге, вибухи завжди несуть загрозу соціальній дестабілізації, а це владі абсолютно не потрібно. По-третє, дніпропетровська трагедія дуже негативно впливає на імідж України на міжнародній арені, особливо зараз - за пару місяців до Євро. І по-четверте, відволікати увагу від якихось публікацій у пресі подібними методами - це все одно що забивати цвяхи мікроскопом. До того ж суспільство схильне швидко забувати трагедії, і зараз уже всі знову повернулися до розглядання фото Тимошенко.

Хочеться вірити, що влада зрозуміє, що тероризм як національна трагедія не повинен мати політичного забарвлення, і не спробує зіграти на цій темі. Те, що під шумок дніпропетровських подій був розблокований парламент і приведена до присяги новий омбудсмен, - поганий знак. Якщо Партія регіонів спробує ще політично поспекулювати на цій темі, то відмитися і довести потім свою непричетність їй буде дуже непросто.

Є ще варіант цієї першої політичної версії - все організувала влада, але вона буде намагатися зробити так, щоб громадська думка схилилася до версії вини опозиції. Це нібито дозволить показати злочинність і нелюдяність опозиції, а нація в єдиному пориві об'єднається навколо лідера. Варіант взагалі неможливий і очевидно навіяний білоруськими реаліями. По-перше, наша влада все ж схильна розбиратися з опонентами більше адресними методами. А по-друге, не буде суспільство об'єднуватися, тому що ні лідера очевидного немає, ні, що найголовніше, ворога очевидного, з яким треба боротися, теж немає. Так що зміцненню позицій влади події в Дніпрі точно ніяк не допоможуть.

Друга політична версія - теракти організувала опозиція, щоб підставити і дискредитувати владу і зайвий раз нагадати, як усе погано. Версія не більш життєздатна, ніж попередня. Аж надто це непередбачуваний сценарій, а для шанувальників опозиції влада давно дискредитувала себе сама. Люди ж лояльні або прихильники Партії регіонів швидше оцінять подію як трагедію, ніж як політичний програш. Принаймні, в більшості своїй.

Третя політична версія - теракти покликані скомпрометувати місцеву дніпропетровську владу, зокрема, губернатора області Олександра Вілкула, який відомий як жорсткий управлінець, що, безумовно, не всіх влаштовує. Звичайно, є більш цивілізовані механізми зміни губернаторів, і представникам навколовладних кіл це напевно відомо, що робить дану версію неспроможною. Але якщо раптом виявиться, що організація вибухів у громадських місцях - це спосіб вирішити питання призначення, такий собі метод ведення діалогу між дуже впливовими людьми, то неспроможною виявиться вся система державних відносин.

Версія четверта - економічна: теракти в Дніпропетровську - результат чиїхось бізнес-розбірок. Усе може бути, але якось уже дуже неадресно й взагалі нетипово для України.

Найімовірніше, і в нашому суспільстві знайшовся свій Брейвік. Якась обмежено осудна людина (до вбивств усе ж, слава Богу, не дійшло) таким ось моторошним чином спробувала щось сказати соціуму. Може, це член якоїсь релігійної секти, або прихильник крайньої політичної течії, або просто психічно нездорова людина. Як би там не було, ця версія, як не грубо це лунає, виглядає найкращою і безболісною. Тому що правдивість будь-якої іншої з оприлюднених версій ставить під питання в принципі цивілізованість цієї країни.