Минулого тижня за розпорядженням місцевої влади в Харкові закінчився опалювальний сезон. Після його закінчення і перед початком нового традиційно загострюються відносини між постачальниками газу і підприємствами теплокомуненерго. Завершення цього опалювального сезону не стало винятком. "Газ України" доручив "Харківміськгазу" з 19 квітня припинити газопостачання тих підприємств теплової комунальної енергетики, які накопичили значні борги. До списку великих боржників потрапило КП "Харківські теплові мережі", яке заборгувало "Газу України" 684,6 млн.грн. (рівень оплати - 47%).
У "Харківських тепломережах" повідомили, що, незважаючи на припинення газопостачання, Харків буде забезпечений гарячою водою за рахунок потужностей ТЕЦ-3 і ТЕЦ-5. Але проблема боргів залишається. Харківську область частково рятує лише те, що вона не єдина така: за природний газ, спожитий у цьому опалювальному сезоні, підприємства теплокомуненерго України заборгували "Газу України" більше 6,29 млрд.грн. Харківська область у списку регіонів-боржників займає одне з перших місць: гірше рівень оплати тільки в Дніпропетровській, Івано-Франківській та Кіровоградській областях.
Прем'єр-міністр може скільки завгодно вимагати звільнення керівників підприємств теплокомуненерго і навіть відставки губернаторів областей, що мають найбільші борги, однак проблеми це не вирішить, тому що проблема ця системна і навряд чи зникне разом з чиновниками. Причина виниклої заборгованості в тому, що комунальники не поспішали підіймати тарифи для населення. Це й не дивно: здорожчання будь-яких комунальних послуг в Україні - питання політичне. До місцевих виборів підвищення тарифів призвело б до падіння рейтингу тієї політичної сили, яку представляє уряд. Тому до виборів Кабмін особливо й не наполягав на здорожчанні газу для населення. А після плебісциту виявилося, що закручувати гайки, вимагаючи від місцевої влади підвищити тарифи, запізно: заборгованості продовжували зростати і досягли величезних розмірів. І це незважаючи на те, що навіть в умовах кризи і різкого зниження купівельної спроможності, рівень розрахунків населення за газ залишався досить високим.
Як буде розвиватися ситуація далі, передбачити нескладно. "Нафтогаз України" продовжить залишатися заручником політичної ситуації: все, що можна вичавити з комунальників у частині підвищення тарифів, буде вижате цього року, а ось наступного, коли мають відбутися парламентські вибори, про здорожчання знову забудуть. Якщо російський газ за цей час не здешевшає (а передумов для цього немає), то заборгованість підприємств ТКЕ в кращому випадку залишиться тією ж, що й до підвищення тарифів. І це тільки якщо нові тарифи повністю перекриють витрати і на купівлю газу, і на підтримку в робочому стані мереж. (До речі, для досягнення цієї мети уряд намагається розробити єдині комунальні тарифи для всіх областей, але навряд чи ця затія увінчається успіхом - занадто різні у підприємств витрати.) При найгіршому варіанті розвитку подій заборгованість буде зростати: по-перше, можливо, і нові тарифи не покриють витрат комунальників, а по-друге, рівень платежів населення за ним впаде. І "Нафтогаз України" буде продовжувати добирати засоби, необхідні для розрахунку за газ з дружнім північним сусідом, з державного бюджету. Тобто в кінцевому підсумку все одно брати їх з кишень українців, тому що ці гроші могли б піти на будівництво лікарень і доріг, погашення дефіциту Пенсійного фонду і взагалі на масу корисних справ. До речі, подібна система існувала в СРСР: копійчані платежі населення не покривали витрат комунальників, і левову частку брала на себе держава. У тому числі і це призвело до того, що радянська інфраструктура була, м'яко кажучи, не настільки передовою, як західна: на багато що просто не вистачало грошей.
Отже, з точки зору влади піднімати тарифи погано, тому що населення може вважати, що влада до нього несправедлива, і на виборах замінити одну владу на іншу. Не піднімати тарифи теж погано: розраховуватися за імпортний газ доводиться за рахунок коштів державного бюджету, який і без того дірявий. Розірвати це порочне коло можна тільки тоді, коли владі буде, заглом, все одно, як відреагує на чергове підвищення тарифів населення. І як тут не задуматися про практичну користь тоталітаризму?
Минулого тижня Геннадій Кернес повідомив в інтерв'ю, що КП "Міськелектротранс" взяло кредит у розмірі 70 млн.грн. під 16% річних. Причому в цю суму входить заборгованість за відсотками за раніше взятим кредитом. На питання про те, як збитковий "Міськелектротранс" збирається погасити борг, мер відповів: "Він буде заробляти гроші на ремонті та обслуговуванні рухомого складу. Ми ж не віддаємо ремонтну базу. Приміром, ми передаємо тролейбус в оренду за 1 гривню, але, щоб відремонтувати його, підприємець повинен заїхати в наше депо і заплатити нашому слюсарю, який на вагу золота". Виглядало б це логічним, якби трохи раніше в тому ж інтерв'ю Геннадій Кернес не розповів про те, що на базі чотирьох депо, які залишилися в Харкові, будуть створені чотири комунальних підприємства "з урахуванням участі в них приватних компаній, які працюють на ринку пасажирських перевезень". Як саме "Міськелектротранс" збирається погашати кредит, якщо ремонтом рухомого складу будуть фактично займатися інші КП, мер так і не відповів, сховавшись за туманним формулюванням про залучення інвесторів, які будуть "інвестувати гроші в ті зобов'язання, які взяли на конкурсній основі, у тому числі- і в своєчасну виплату зарплати". Загалом, слова мера можна розцінювати так: кредит бере "Міськелектротранс", а розраховуватися за зобов'язаннями підприємства будуть якісь інвестори. Комбінація виглядає вельми сумнівною.
Правда, банкіри, як правило, в сумнівних комбінаціях не беруть участь, вважаючи за краще надійне забезпечення зобов'язань. І таке забезпечення у них уже є. Ще в лютому минулого року на те, щоб суму майна "Міськелектротрансу", яке закладене в банку, збільшити з 50 до 60 млн.грн. Окрім того, в жовтні 2009 року, під час чергового страйку працівників "Міськелектротрансу", упро те, що через банк "Актив", який кредитує "Міськелектротранс", співробітникам цього КП видається зарплата. Загалом, банк "Актив" працює з "Міськелектротрансом" давно і щільно, а тому, напевно добре обізнаний про стан справ на підприємстві. Враховуючи прагматизм банкірів, який є необхідною умовою їх існування, можна припустити, що "Актив", продовжуючи кредитувати "Міськелектротранс", розраховує отримати від співпраці з міською владою щось більш вагоме, ніж ідеї про залучення якихось інвесторів.
Враховуючи кількість скандалів та негативної інформації про завод імені Малишева і навіть не будучи фахівцем в економіці та танкобудуванні, можна припустити, що ситуація на цьому підприємстві, м'яко кажучи, непроста. Минулого тижня глибину проблем заводу стало можливо виміряти в цифрах. У середу, 20 квітня, в.о. гендиректора заводу Володимир Мазін заявив, що минуле керівництво підприємства накопичило заборгованість на загальну суму 561 млн.грн. Найбільш критичними є борги з комунальних платежів (36 млн.грн.), зарплати (26,8 млн.грн.), податків і зборів (зокрема, до Пенсійного фонду - 66,8 млн.грн.), а також за кредитами і відсоткам з них (113 млн.грн.) і за рішеннями судів (44 млн.грн.).
Справлятися з цими проблемами нове керівництво підприємства вирішило, в тому числі, за допомогою реструктуризації. Так, за словами першого заступника генерального директора Леоніда Шоломицького, підрозділи заводу будуть виділятися в окремі виробництва як суб'єкти господарської діяльності зі своїми балансами. Першим виробництвом, яке отримає самостійний статус, стане рухове. Шоломицький заявив, що зараз проходить наповнення статутного капіталу підприємства, на його баланс передаються оборотні та необоротні активи, і планується, що вже за місяць рухове виробництво запрацює як самостійна структура. На черзі - ливарне виробництво.
Дробити підприємство на окремі структури - дивний спосіб оздоровити його роботу. Тим більше, це не зовсім узгоджується з курсом на скорочення управлінського апарату, який взяло нове керівництво. Але цілком можливо, ця "реструктуризація" переслідує одну мету: вивести з ДП "Завод ім. Малишева" основні фонди цього підприємства, щоб вони не дісталися кредиторам. Адже кредитори цілком можуть поставити вимогу через суд повернення боргів шляхом накладення арешту та реалізації майна, що просто поховає підприємство.
Незважаючи на проблеми, керівники заводу з оптимізмом дивляться в майбутнє: за словами Мазіна, підприємство завантажено замовленнями мінімум на п'ять років.
