О виртуальной Тимошенко, реальных деньгах и новом кодексеА ви впевнені, що Юлія Тимошенко знаходиться в Качанівській виправній колонії в Харкові? Хто її там бачив? Окрім гіпотетичних сусідок по камері, невідомих масажисток, загадкових іноземних медиків і громадських діячів (яких до неї чомусь пустили, хоча високопоставлених дипломатів не пускали)? Генерал Первушкін, заступник міністра Моїсеєнко, захисник Власенко й дочка Жужа? А ви вірите цим людям? Може, ніякої Тимошенко немає? Або є, але зовсім в іншому місці? Ось така ось параноїдальна думка виникла.

А все чому? Тому, що ці та інші хедлайнери процесу видають нам, м'яко кажучи, інформацію сумнівної достовірності. Простіше кажучи, постійно брешуть. Як взагалі брешуть усі політики без поділу на провладних і опозиційних. Кажуть те, що їм здається потрібним у даний момент, не звертаючи уваги на логічність і рівень правдоподібності. Так може це все не просто так? Може, вони постійно суперечать один одному, самим собі й здоровому глузду, тому що є якась, фігурально висловлюючись, "масонська" змова? Спеціально морочать нам голову, заплутують своєю брехнею, щоб відвернути увагу від чогось дійсно важливого?
Залишимо за дужками тему, хто ці таємничі люди, що розпалюють в Україні несправжні війни (як у "Wag the Dog" Бейнхарта) й створюють віртуальних лідерів нації (як у "Generation П" Пєлєвіна) і чого вони насправді хочуть, бо так дійсно можна стати параноїком. Важливо те, як вийти з цього задзеркалля. А виходить, що ніяк. Суспільство не готове щось протиставити постійній брехні: воно просто мляво за цим спостерігає і обговорює моменти, які особливо сподобалися. Скажете, що виводити на чисту воду продукують неправду ньюсмейкерів - це обов'язок ЗМІ? Ну, для цього «всього лише» необхідно потужне видання, що має незалежне фінансування й сотню співробітників, з яких десяток буде займатися виключно журналістськими розслідуваннями.

А стандартний харківський ньюзрум - це троє-п'ятеро кореспондентів та головний редактор, вічно зайнятий пошуком грошей. І що робити журналістові в перервах між ретрансляцією суперечливих заяв влади та опозиції? Намагатися достукатися до італійського суду (адже прокуратура заявила, що він помістив екс-губернатора Арсена Авакова під домашній арешт, а сам Аваков сказав, що все це неправда і його відпустили на свободу без усяких обмежень)? Або намагатися розібратися, чи існують реально 500 пасок («Батьківщина» сказала, що передала їх до Качанівської колонії, а Державна пенітенціарна служба їх там не виявила)? Або намагатися якимось нелегальним чином налагодити пряме спілкування з Юлією Тимошенко, щоб отримати, нарешті, з перших уст інформацію, що там з її здоров'ям та лікуванням? Реалізувати все це практично неможливо. Ось і обмежуються журналісти трансляцією заяв.

Якщо виходити з того, що Юлія Тимошенко все-таки реальна й знаходиться в колонії, то головною інтригою останнього часу стало те, чи почнеться в зазначений термін (19 квітня) другий суд над нею з приводу махінацій корпорації «Єдині енергетичні системи». Поки все йде до того, що захист Тимошенко взяв курс на затягування цього процесу. Власенко заявив, що, стан здоров'я екс-прем'єра не дозволяє їй брати участі в засіданнях, а захист, якщо попереднє засідання все-таки відбудеться, буде вимагати або закрити справу, або направити її на дорозслідування. Те, що суд визнає заяви захисту переконливими, - це, звичайно, навряд чи. А ось зупинка процесу з медичних причин цілком реальна. Ймовірно, події розвиватимуться так: німецькі лікарі, в кінці тижня відвідали Юлію Тимошенко, надішлють свої висновки про те, що її необхідно негайно почати лікувати в стаціонарі і що для цього, в принципі, підійде запропонована владою харківська ЦКБ № 5. Тимошенко погодиться на це за умови суворого дотримання рекомендацій іноземних фахівців лікувати її кілька місяців і ляже до лікарні. Що це їй дасть (окрім поліпшення здоров'я, яке для екс-прем'єра явно не на першому місці, значно поступаючись питанню політичної доцільності)? Можливо, Тимошенко сподівається отримати позитивне рішення Європейського суду у своїй першій справі й виходити на другу, відчуваючи себе господарем ситуації.

І, закінчуючи з пригодами опозиціонерів, буквально пару слів про згаданий уже італійський суд у справі про екстрадицію Авакова, на якому йому вибирали запобіжний захід. Екс-губернатор вийшов на свободу в хорошому настрої (з інформацією про домашній арешт прокуратура, судячи з усього, таки погарячкувала). Особливо Авакова потішило те, що в рішенні суду, за його словами, значилася списана з обігу Тимошенко інформація про політичні переслідування, що мають місце в Україні. Це дає екс-губернатору сподівання, що й надалі суддя буде сприймати дане твердження як аксіому, і це суттєво збільшує шанси екс-губернатора виграти справу. (Хоча недоброзичливці Авакова сподівалися, що в Італії, на відміну від інших країн Євросоюзу, проблемами утиски української опозиції не особливо цікавляться.)
Іншою помітною подією минулого тижня стало прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу. Обставини, супутні прийняттю цього об'ємного документа, як це часто буває, затьмарили сутність того що відбувається. Обговорювалися насамперед не нові правила гри в правоохоронно-судовій системі, а черговий демарш опозиції при прийнятті кодексу, дива «кнопкодавства» представників більшості, коли кілька десятків депутатів, які залишилися в нічний Раді, забезпечували необхідні для прийняття рішення дві з гаком сотні голосів, а також те, кому в ході засідання депутати відправляють любовні смс-ки.

А сам новий документ, покликаний замінити кодекс більш ніж 50-річної давнини, мало не сталінських часів, настільки складний і об'ємний, що сказати, як буде працювати правоохоронна система після його впровадження, схоже, не може ніхто. Професіонали лише зазначають, що, принаймні, перші півроку нас чекає повна плутанина, насамперед, у питаннях повноважень різних учасників процесу - адвокатів, прокурорів, міліціонерів, суддів.

Однією з найбільш обговорюваних стала норма про те, що функцію захисника в суді може виконувати тільки професійний адвокат. Тобто Сергію Власенку, якби нова система вже діяла, для того, щоб захищати Юлію Тимошенко, треба було б скласти депутатські повноваження, а Євгенії Тимошенко - отримати відповідні освіту та ліцензію. Прихильники цієї норми підкреслюють, що, наприклад, позбавлення родичів можливості бути захисником у суді - факт позитивний, оскільки вони часто використовують це право просто для отримання додаткових побачень і ніякої корисної функції не виконують.

Проте створення закритої адвокатської «касти» таїть у собі багато підводних каменів. Наприклад, де гарантія того, що створювана для захисту незаможних безкоштовна адвокатська служба буде виконувати свої функції, тобто чесно намагатися довести невинність підзахисних? У наших умовах вона може просто інтегруватися в правоохоронну систему, і вийде, що все - міліція, прокурор, адвокат і суддя - разом працюють на те, щоб довести вину підсудного. Адже зараз формально незалежні і не пов'язані зі стороною обвинувачення судді у нас практично не виносять виправдувальних вироків, оберігаючи чомусь «честь мундира» звинувачення й відправляючи кримінальні справи, що розвалюються, на дорозслідування. Так чому непростимульовані особисто обвинуваченим адвокати будуть ставити його інтереси вище відносин з прокурорами й суддями?

З цього приводу пригадується одна з резонансних кримінальних справ останнього часу - справа харківських міліціонерів, які побили до смерті затриманого у відділенні міліції. В ході суду адвокат головного обвинуваченого, мабуть, забував, кого саме він захищає, і радісно підтверджував, що саме його підзахисний бив хлопця, а також всіляко намагався підкреслити невинність інших обвинувачених у цій справі міліціонерів. Чи не це прообраз «безкоштовного» адвоката?

Є до нового КПК і багато інших питань. Наприклад, суд присяжних - це, начебто, добре. Але чи не перетворить та урізана його форма, яку хочуть ввести в Україні, присутність присяжних у порожню формальність - аналог народних засідателів часів СРСР? Інше питання: чи не занадто багато начальників ставлять над слідчими, робота яких і так гранично важка? Тепер, схоже, мати можливість керувати ними буде і власне міліцейське начальство, і судді, і прокуратура.

І ще одна цікава подія минулого тижня - масове оприлюднення торішніх декларацій про доходи державними й муніципальними чиновниками. Найбагатшим з харківських віп-чиновників виявився міський голова Геннадій Кернес. За минулий рік він заробив 6,3 мільйона гривень, причому велика частина його доходів - це дивіденди та відсотки. Навіть не займаючись бізнесом, мер показав себе на рідкість вдалим бізнесменом: шість мільйонів доходу він отримав, маючи менше 400 тисяч гривень вкладів, п'ять з невеликим мільйонів у цінних паперах і близько 200 тисяч у статутних фондах підприємств. Якщо в декларації немає якоїсь помилки, то прибутковість активів просто завидна. На другому місці після мера - губернатор Михайло Добкін з 5,2 мільйона гривень річного доходу.

Цікаво, що серед чиновників з найнижчими доходами виявився віце-губернатор Юрій Сапронов. Він не задекларував нічого, крім щомісячної зарплати в розмірі близько 5 тисяч гривень. Мабуть, усі турботи про фінансове благополуччя мільйонер Сапронов поклав на свою сім'ю, а держслужба у нього викликає суто академічний інтерес.

У багатьох харківських чиновників є шикарні автомобілі. У Кернеса - "Porsche" та "Mercedes S550", його заступники Ігор Терехов і Марина Стаматіна володіють "Lexus", у Добкіна - "Toyota LC 200", у Сапронова - два "Range Rover" і "Bentlеy", у віце-губернатора Євгена Савіна - "Infiniti". А от перший заступник мера Олександр Кривцов виявився любителем водного способу пересування - власного автомобіля у нього немає, зате є гідроцикл "Yamaha FX-160".

Але всі досягнення харківського керівництва просто тьмяніють порівняно з президентом країни Віктором Януковичем. Як стало відомо з декларації, він зумів додати до президентської зарплати 16 мільйонів гривень, отриманих від донецького видавництва за право надрукувати вже написані й майбутні літературні твори президента (виявляється, Янукович є автором кількох книг на навколополітичну тематику). Літературну громадськість такі розміри авторської винагороди глибоко шокували: вийшло, що президент є найбільш затребуваним видавництвами письменником України, порівняно з яким гонорари найбільш рейтингових і популярних авторів - жалюгідні копійки. Правда, до десятка найбагатших письменників світу Віктору Януковичу ще далеко: згідно з рейтингом журналу "Forbes", найщасливіший з них - Джеймс Паттерсон - заробив торік аж 84 мільйони доларів. А замикає десятку Ніколас Спаркс має ті ж 16 мільйонів, що і Янукович, але в американській валюті. Так що президенту ще є до чого прагнути.