«У лютому 2022 року головна потреба була в буквальному сенсі не дати харків’янам померти від голоду. Ми допомагали як могли»
5 грудня відзначається День волонтерів - людей, які роблять величезний внесок у перемогу та життя України під час війни. Фонд Дениса Парамонова усього за три роки перетворився з локального фонду на Харківщині на потужну меценатську організацію, що охоплює своїми благодійними програмами території від Донбасу до Львова і від Чернігова до Херсона. Підтримка лікарень, освітніх та спортивних заходів, допомога деокупованим населеним пунктам, а також виїзди в найбільш гарячі точки нашої країни — усе це здійснює Фонд Дениса Парамонова. Про діяльність фонду, про те, як і чому змінювалися напрямки роботи, і головне - як вдається досягти таких масштабів допомоги, - розповіла президент меценатської організації Ірина Літкевич.
- Фонду 3 роки. Який з них і як Ви охарактеризуєте?
- Так, фонду всього три, але меценатській діяльності його засновника – набагато більше. Денис Парамонов почав займатися благодійністю мабуть ще з того моменту, коли започаткував свій бізнес і почав отримувати перші прибутки. Тоді допомога була точковою. З часом обсяги зростали. Прийшов час створювати фонд.
- Перші згадки про фонд стосуються спонсорства культурних заходів…
- Так, ми багато допомагали саме в сфері культури і спорту, підтримували постановки на історичну тематику, відновлювали музеї. Була і інша допомога – соціально-незахищеним верствам населення, наприклад. Але на вимогу часу змінили пріоритети діяльності, наразі це допомога жителям деокупованих територій і лікарням по всій Україні. У лютому 2022 року головна потреба була в буквальному сенсі не дати харків’янам померти від голоду. До нас зверталися ветеранські організації, медзаклади, просто люди телефонували, навіть особисті номери знаходили, адже магазини із-за ризиків переважно були закриті, а запаси їжі ніхто не робив. Разом з партнерами, безпосередньо Салтівським м’ясокомбінатом, допомагали чим могли. Під обстрілами розвозили допомогу, роздавали прямо з машин.
- А як вирішили допомагати жителям деокупованих населених пунктів?
- В області є села, до яких допомога просто не доїжджала. З різних причин. Дороги немає, людей замало. А там лишилися старі, немічні, одинокі люди. Ми вирішили спрямувати свої сили на підтримку саме цієї верстви населення. Допомагали як деокупованим так і тим населеним пунктам, що на лініях розмежування. Збирали автівку і їхали селами, хуторами. Бувало, що там лишалося жити всього 7 людей. Уявляєте? Магазини не працюють, світла немає, газу.. А люди живуть.. І які люди! Інколи просто дивуєшся, скільки в них сили, добра. Не впадають у відчай, підтримують один одного. Буває так, що приїздиш, думаєш якось підняти їм настрій, знайти слова, а виходить навпаки: вони тебе підтримують. Годуються з городів, летить постійно, а вони знаходять в собі сили не просто жити далі, а і радіти цьому життю. Це такі очі бабусь, дідусів. Ніколи їх не забудеш. І в кожного своя історія. Пам’ятаю жінку, в якої лежачий чоловік. Їм розбило будинок, вона перенесла його в літню кухню, потім прилетіло і туди. Але вона тримається. Багато сімей з дітьми, які на початку виїжджали, але потім не тягнули життя на чужині и верталися. Ми ніколи не орієнтувалися на кількість тих, кому могли довезти допомогу. Везли туди, де вона дійсно була необхідна. Програма діє на постійний основі, виїжджаємо стабільно кожен тиждень. Вже допомогли близько 15 тисячам таких сімей.
- Ви допомагаєте і бібліотекам на деокупованих територіях?
Так, і не лише на деокупованих. В рамках програми "Культурний код" Фондом видано книги, присвячені видатним українським митцям: філософу Григорію Сковороді і письменнику Григорію Квітці-Основ’яненко. Бібліотеки на деокупованих територіях здебільшого або знищені або їх книжковий фонд дістав серйозних пошкоджень. Допомагаємо відновити. В той же час ми дарували примірники бібліотекам по всій Україні. Збереження історичної спадщини, популяризація видатних постатей зараз на часі як ніколи.
- Але основна допомога все ж лікарням?
- Так. Наразі всі медзаклади працюють понаднормово, лікарі просто наші янголи – викладаються на 200 відсотків, як і весь персонал. Важливо підтримувати лікарні, адже багато людей потребують якісного медобслуговування. Також велике навантаження на медзаклади окремих регіонів, адже багато ВПО. Треба їх підтримувати, не маємо права цього не робити. Коли не вистачає своїх потужностей, залучаємо партнерів, не зупиняємося. За цей рік охопили допомогою близько 200 закладів охорони здоров’я.
- Ваша акція з розіграшом "Бентлі" була цьому присвячена. Чи досягла мети? Розкажіть про неї.
- Цю акцію ініціював засновник нашого фонду. Ми хотіли привернути увагу до потреби забезпечення лікарень необхідним. Для цього Денис Парамонов віддав на благодійність своє авто – "Бентлі". Таким чином залучили багато людей. Зібрали 2.7 млн грн. Всі кошти передали на оснащення. Купили 4 фентальні монітори в Балаклію, УЗД – датчик в Старокостянтинов на Хмільниччині. Уявляєте, там єдиний анастезіолог на кілька районів, саме він написав нам в Фонд з проханням допомогти. Датчик підвищує якість маніпуляцій під час операцій, його можна використовувати навіть в полі. Але коштував 270 тис грн, звісно районній лікарні то не під силу. Перинатальний центр у Сумах завдяки акції отримав багатофункціональний операційний стіл, а Гадяч - електрокардіограф, що має функцію телеметрії, а це забезпечує реєстрацію, відображення та змогу видавати висновок кардіограми до друку, а ще — стаціонарний автоматичний тонометр. Миколаївській та Чернігівській області передали прилад для скринінгу слуху новонароджених та два високочастотних електрохірургічних апарати, а також хірургічний інструмент і стерилізатор для нього. В Центр первинної медико-санітарної допомоги у селищі Вороновиця Вінницької області подаровано автоматичний дефібрилятор, медичну центрифугу, два мікроскопи та електрокардіограф. В Чугуїв передали портативний ультразвуковий сканер та планшет, а ще — автоматичний зовнішній дефібрилятор і 15 апаратів для вимірювання тиску. І на цьому не зупиняємося. Але знаєте, що вражає, що головне - знов таки наші люди. Багато було тих, хто донатив і писав, що не хоче собі Бентлі, хоче просто допомогти.
- Якщо прослідкувати результати роботи Фонду за останні кілька місяців, можна побачити, що меценатська організація по деяким напрямкам співпрацює з SMK Group. Розкажіть про це.
- Одним з найбільш яскравих прикладів такої співпраці є благодійний вечір, що був приурочений до 20-річчя SMK Group. Під час цього заходу за участі Фонду було зібрано 1 млн грн. на підтримку лікарень країни. До речі, ці кошти вже «працюють» за призначенням. Тепер SMK Group спільно з меценатською організацією запустили благодійну програму «Велике серце», що покликана забезпечити ще більше лікарень сучасним медобладнанням. Кожен охочий може взяти в цьому участь, лише придбавши благодійну наліпку у мережах магазинів «Київський м’ясокомбінат», «Салтівський м’ясокомбінат», «Богодухівський м’ясокомбінат» та «Рулька». Отак великі серця українців рятують життя.
Втім, наша співпраця стосується не лише медичного напрямку. Наприклад, за сприяння нашого Фонду студенти Технолого-економічного фахового коледжу Білоцерківського державного національного університету проходять практику на Київському м’ясокомбінаті, що належить до SMK Group. Тому в подальшому нам є над чим працювати разом.
- Рік підходить до завершення, які найяскравіші моменти ви згадуєте? Що б хотіли виправити в роботі?
- Дуже хочеться не збавляти, а додавати обертів, і адресно допомагати, але не завжди можемо. Наприклад, чарівній дівчині з Золотоноші змогли знайти новий візочок, а от з пультом керування електропідйомника для дівчинки з Чернівців виникли питання, шукаємо наразі. А дуже хочеться допомогти. Кожному. Це б виправити. Щоб могти все і навіть більше. Дуже радіємо за дітей яким допомогли здійснити мрію. Влітку нам написав лист 10-річний Назарчик, який разом з мамою вимушений був виїхати з Бахмуту і зараз вони проживають у Кременчуку. Хлопчик мріяв про новий ноутбук для навчання, і ми здійснили його мрію.
Наразі працємо над новими проєктами і програмами. Хочемо залучити ще більше партнерів. Все в пам’яті закарбовується, адже живемо в історичні часи. Кожен виїзд на деокуповані, кожен візит з медоснащенням в лікарню, кожне обличчя. Кожен дзвінок на гарячу лінію, кожен лист. І ми дуже вдячні людям за зворотній зв'язок. Так приємно читати в тих же соціальних мережах, що за допомогою оснащення, яке ми передали, врятували життя. Заради цього варто жити. З моральної точки зору – бачити, що переживають наші люди і пишатися ними одночасно. Їх силою, витримкою і життєрадісністю. Всупереч всьому.
