Починаючи з 25 лютого, коли на місто впали перші російські снаряди і бомби, співробітники Харківського сектору Київстар розпочали боротьбу за кожну базову станцію. Наразі кількість працюючих базових станцій у місті складає близько 80% від довоєнного рівня. І це, як вважає Геннадій, "є дуже високим показником, враховуючи, що місто постійно потерпає від обстрілів".
Інженери з експлуатації роблять об'їзди базових станцій - борються за відновлення електроживлення, усувають розриви ВОЛЗ, лагодять зруйноване обладнання. На рахунку кожного - по кілька десятків "врятованих" мобільних вишок.
Не менш важливою є робота радіопланувальників - вони аналізують "вузькі" місця мережі, і прокладають резервні маршрути для трафіку. А, якщо бачать загрози роботі комутаційних вузлів, оперативно переключають трафік на інші комутатори, у більш безпечних регіонах. Енергетики - відповідають за живлення базових станцій. Їх задача - шукати дизель-генератори, доставляти до базових станцій і забезпечувати щоденним запасом дефіцитного палива. Дизель-генератори везуть з інших регіонів через числені блок пости, часто під обстрілами.
Інженери-будівельники забезпечують доступ аварійно-ремонтних груп на об''єкти, де розміщені базові станції. І це той ще квест, оскільки власники об'єктів або виїхали за межі Харкова, або "ключі десь загубились". Але рішення знаходяться, тому що всі розуміють важливість мобільного зв'язку. Кількість співробітників Харківського сектору, які вирішують цей колосальний обсяг задач, - менше десяти.
Інколи мені здається, що це якісь "атланти", які тримають на своїх плечах зв'язок величезного міста. Але київстарівці завжди відрізнялись взаємодопомогою і взаємопідтримкою. Співробітники з інших областей України часто "підхоплюють" завдання, які можна робити дистанційно - наприклад, моніторинг роботи базових станцій. А колеги з сусідніх регіонів - виїздять на ліквідацію аварій в Харківській області, - зазначає Генадій Омельчак.
