.jpg)
Нинішній рік досить складний. Уже фактично стартувала президентська виборча кампанія, яка до того ж проходить на тлі гострої економічної кризи. У такий рік як ніколи багато залежить від засобів масової інформації. Про те, наскільки професійна та якісна вітчизняна журналістика, розповів у програмі "STATUS QUO" депутат Верховної Ради (фракція БЮТ), журналіст Андрій Шевченко.
- Пане Андрію, Ви - прихильник боротьби за "чисту" пресу. На Ваш погляд, якими саме методами можна боротися із засиллям брехні у засобах масової інформації?
- Знаєте, я вірю, що "чиста" преса і "чиста" журналістика може бути тоді, коли цього по-справжньому захочуть самі журналісти. У цьому специфіка професії - з-під палки ти не збудуєш вільне слово і чесну журналістику. Журналістика входить у цей непростий рік в абсолютно розібраному стані. У 2004 р. ми думали, що побороли цензуру, що далі нас чекають світлі перспективи професії. Якщо ми зараз увімкнемо телевізор, то побачимо засилля проплачених матеріалів. Ми часто бачимо відсутність двох точок зору, і це не зовсім та професія, яку ми хотіли. Звичайно криза тут не найкращим чином допомогла. У журналістиці відбулася зміна поколінь: ті, хто воювали з цензурою, змінили професію або пішли з активної журналістики. Нове покоління, яке зараз працює на більшості українських центральних телеканалів, не має досвіду боротьби за свою професію. І ту роботу, яку не доробив менеджмент, що намагався виховати лояльних, слухняних працівників, які б виконували вказівки керівництва, доробила криза. Тому що криза вселила у багатьох журналістів страх - вони просто бояться втратити свою роботу. Як наслідок вони готові виконувати всі ті вказівки, які їм даються зверху. Одним словом, непросто. І в цей рік дуже багато буде залежати від цієї професії - чи зможе вона піднятися над собою, піти вперед, чи насправді на нас чекає бурне висвітлення виборчої кампанії.
- Як боротися менеджерам ЗМІ зі спокусою отримати чималий гонорар за розміщення певної статті?
- Держава тут може зробити небагато. Можна, наприклад, ввести певні обмеження в законі про вибори. Минулого року мною зареєстровані зміни до закону про вибори, які стосуються саме роботи мас-медіа під час виборчої кампанії. Якщо б закон гарантував рівний доступ до ефіру для різних учасників виборчого процесу, я думаю, це позбавило би багатьох менеджерів бажання продавати ефір направо і наліво. Та зміна, яку ми хочемо записати, полягає у тому, що телеканал має право надати свій ефірний час будь-кому з учасників виборчої кампанії за однієї простої умови: усі інші учасники виборчих перегонів, які побачили цей ефір і захотіли отримати такий самий проміжок часу, його теж отримають.
- Чи може бути ситуація, що "темники", про які ми вже забули, знову повернуться в Україну?
- На жаль, Ви і сьогодні, коли увімкнете деякі центральні телеканали, побачите, що там є лише одна точка зору. І ми говоримо про канали з колосальним покриттям, колосальним рейтингом, які дивляться мільйони глядачів. І коли в п’ятницю ввечері ти вмикаєш такий канал і три години дивишся сеанс ненависті, у якому є лише одна точка зору і не представлена альтернативна позиція, ти думаєш: ми ж все це проходили! Тоді, у 2004 р., ми думали, що попрощалися з цим назавжди… Це дуже сумно, і це прямий наслідок того, що в нас змінилося покоління в журналістиці, і це прямий наслідок кризи, яка породжує слухняних журналістів, що стають гвинтиками.
- А чому Ви кажете, що держава може зробити у цьому питанні не так багато? Не можна ж обмежуватися лише одним законом. Все-таки контролюючі органи тут повинні бути, на Ваш погляд?
- В усьому світі журналістська совість не виписана законодавством.
- Журналістська совість – це одне. А совість менеджерів цих каналів, яким потрібні доходи, – це зовсім інше…
- Звичайно. І я вважаю, що це наслідок того, що в 2004 р. професія не зробила тих висновків, які мала зробити. Ті самі люди, які читали нам темники з екранів і показували приклад, як не можна працювати, які дозволяли тоді ґвалтувати журналістику, ті самі люди залишилися працювати на тих самих менеджерських посадах. Якби тоді ми не подавали руку таким людям, вони були б виставлені за межі професії, хай хоча б в карантинних цілях, - щоб вони пригадали, у чому суть професії. Журналістика стане і буде чесною лише тоді, коли це буде потрібно самим журналістам, коли п’ять телеканалів, які працюють в одному місті, будуть розуміти: якщо сьогодні одному з цих каналів дозволять брати гроші за ефіри, дозволять брехати, то це б’є по репутації всіх п’яти каналів.
- Як, на Ваш погляд, виглядає ситуація в харківській журналістиці?
- Я скажу, як в Києві знають харківську журналістику. Знаю, що це школа зубатої, агресивної журналістики, що це журналістика, у якій дуже велика конкуренція, конкуренти вміють між собою змагатися, роблять це досить талановито, креативно. Харків у Києві знають як місто, що завжди було кузнею журналістських кадрів. Голос харківської журналістики в Києві – його завжди було дуже добре чути. Одним словом, це місто журналістської слави. Інше діло, що на практиці, коли приїжджаєш в це місто і береш газети або дивишся ефіри, ти не завжди відчуваєш, що на практиці це означає рівний доступ до інформації для різних політичних сил. Мені здається, що такі перекоси трапляються, і я думаю, харків’яни краще за мене відчувають в ефірі яких каналів чи в яких газетах це є. Але це болячки, якими хворіє вся преса.
- Пане Андрію, Ви є одним із ініціаторів роздержавлення ЗМІ, які належать органам влади, і пропонуєте зробити це вже наступного року. Навіщо, на Ваш погляд, це потрібно?
- Тут питання треба ставити так: а навіщо нам зараз потрібна бюджетна преса? Навіщо нам та преса, ті газети, де губернатор чи голова облради розповідають, що там повинно бути написано?
- Нам – це громадянам. Тому що насправді в усьому цивілізованому світі, який починається поза нашим західним кордоном, бюджетної преси немає. А в Україні близько тисячі видань мають у своїх засновниках органи влади. Це старий "совковий" залишок, це залишок старої комуністичної пропагандистської машини. Що таке зараз бюджетна преса? Це велике приниження. Це приниження для головного редактора, який повинен з протягнутою рукою ходити по кабінетах і випрошувати кошти на свою газету. Це приниження для репортера, який повинен вислухувати ідіотські вказівки з цих кабінетів. Це приниження для влади, бо замість того, щоб про неї писали цікаво і азартно, ми бачимо по всій Україні маленькі, нікому непотрібні, нецікаві, сірі бюджетні газети, де крім програми телепередач нічого читати неможливо. Це колосальні гроші, які викидаються в трубу. Владі, яка не боїться відповідати перед своїми громадянами, бюджетна преса не потрібна. І громадянам ця преса не потрібна теж.
- Як Ви вважаєте, чи підтримає Верховна Рада цей законопроект?
- Це буде непросто. І хоча зараз на словах всі політичні сили заявляють, що вони за роздержавлення преси, я думаю, що коли дійде діло до ухвалення закону, ми побачимо дуже серйозні дискусії.
- Ви також є ініціатором обмеження реклами алкоголю та тютюну у засобах масової інформації. Але це, мабуть, найприбутковіші статті для ЗМІ. Чи не занадто це вдарить по бюджетах ЗМІ?
- Знаєте, є ще прибутковіші види бізнесу: торгівля зброєю, наркотиками, проституція. Тому критерій, на чому можна більше заробити грошей, – це не єдиний критерій, яким ми повинні керуватися. Тут теж треба розуміти, що ми випадаємо з цивілізованого світу, тому що у нас завеликі можливості для реклами алкоголю і тютюну. Інше діло, що в умовах кризи нам треба думати, як можна компенсувати ці гроші. З першого січня 2009 р. вже почали працювати зміни до закону "Про рекламу". У нас зараз пішла реклама з зовнішніх носіїв.
- Суспільне телебачення у нас, як і раніше, знаходиться, на жаль, на етапі розмов.
- Це телебачення, яке належить суспільству, утримується суспільством і контролюється суспільством.
- Ми зараз з вами утримуємо державне телебачення. Є як мінімум сім різних моделей фінансування суспільного мовлення. Нагадаю, що зараз ми з вами, платники податків, утримуємо своїми коштами 30 державних телерадіокомпаній.
- Ліквідація державних установ буде означати початок суспільного телебачення?
- Треба, щоб цей ресурс працював не на губернатора, не на президента, а на суспільство.
- Хто це все буде контролювати? Адже напевно вийде знов те саме…
- Як це робиться в інших країнах. Створюється наглядовий орган, у якому є представники всіх ключових політичних сил. У Німеччині цей орган включає в себе навіть представників релігійних громад, творчих спілок, громадських організацій. І це означає, що вони гуртом як колегіальний орган наймають на роботу президента суспільного мовлення, контролюють, як тратяться гроші. Тому рецептів тут вистачає. Зараз найголовніше - вивести те, що ми називаємо державним телебаченням і радіо, з-під владного контролю.
- Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко нещодавно доручила СБУ розробити проект про обов’язкову реєстрацію інтернет-ЗМІ. Як Ви вважаєте, чи потрібно це робити?
- Тут є один позитивний момент і дуже багато ризиків. Коли держава намагається контролювати інтернет, це приречено на поразку, тому що з цього нічого хорошого не виходить. Інтернет контролювати неможливо. Одна здорова ідея, яку можна зробити в плані реєстрації, полягає в наступному. Якщо Ви зі своєю командою робите інтернет-видання і Ви хочете, щоб Ваша команда, журналісти користувалися всіма тими гарантіями, які законодавство надає ЗМІ, можна дати таким виданням право добровільної реєстрації як мас-медіа. Це той випадок, коли держава може допомогти. Щодо інших аспектів - я думаю, зі спроб контролювати інтернет у такий спосіб нічого не вийде. Я впевнений, що уряд буде стояти на цій точці зору.
- Пане Андрію, глядачі Вас більше знають як журналіста. Ви себе зараз ким більше відчуваєте - журналістом чи депутатом?
- Депутатом бути цікавіше в тому сенсі, що ти відчуваєш, що можеш впливати на велику кількість речей. Але легше бути журналістом. Коли ти журналіст, з тобою всі намагаються дружити, те, що ти говориш, всім видається розумним, цікавим. З того моменту, коли став депутатом, відчуваєш, що навколо багато ворогів, купа людей критикує те, що ти говориш, лише тому, що в тебе інший партійний квиток. Це те, що не всі люди витримують. Є люди, яких це ламає, вони перетворюються на злих, сірих і нецікавих персонажів.
- Я завжди кажу, що журналістами стають за дев’ять місяців до народження і не перестають ними бути ніколи. У мене зараз є ідея телевізійного проекту, я не встиг запустити його минулого року - можливо, спробую. Але це буде не політичний проект. Тому що я думаю, що нечесно спочатку займатися політикою, а потім розказувати про цю політику з телеекрану.
