Риба місцевого виробництва – це лише нішевий продукт. Насамперед короп, а часто й форель, може похвалитися гарним екологічним балансом.
В Україні мало свідчень економічної динаміки аквакультури в інших регіонах світу, хоча багато аква-культурних ферм у цій країні мають високий технологічний рівень. Однак різноманітність видів риб невелика, а обсяг виробництва покриває лише частину попиту.
Обсяги виробництва коливаються і мають тенденцію до зниження. У той час як на рубежі тисячоліть все ще регулярно вироблялося понад 50 000 тонн риби та мідій, останніми роками виробництво помітно впало і становило лише 32 671 тонну у 2021 році. Виробництво риби склало 56 відсотків, а вирощування мідій – 44 відсотки.
В Україні аквакультура переважно практикується у прісній воді. Методи різноманітні та варіюються від традиційного управління ставком до систем протоки й рециркуляції та концепцій аквапоніки. На стійкість відповідної технології насамперед впливають її потреби у воді, тип, кількість та склад корму, а також споживання енергії.
Для оцінки стійкості органічний друк ЄС також включає, крім іншого, обмеження густини посадки та аспекти благополуччя тварин, такі як забій риби без стресу.
Ставки є екологічно цінними культурними ландшафтами
Традиційне ставкове господарство є «кістяк» українського рибного господарства. Деякі ділянки ставків були створені століття тому і перетворилися на цінні культурні ландшафти, значення яких часто виходить далеко за рамки виробництва риби. Як притулок для багатьох видів тварин і рослин, що зникають і охороняються, вони мають високу екологічну цінність. Їхня водоутримуюча здатність покращує мікроклімат регіону і цінується багатьма як місцева зона відпочинку.
Основною рибою українського ставкового господарства є короп. Оскільки його зазвичай вирощують екстенсивно або напівінтенсивно, тобто при низькій щільності поголів'я та з натуральним кормом, додаткове годування потрібно рідко. Короп, що інтенсивно вирощується, харчується в основному мікроорганізмами і частинами рослин у ставках, що сприяє здоровій якості води.
Якщо природного корму в ставку недостатньо, зазвичай дають зерно, іноді гранульований сухий корм, часто навіть з рук. Таким чином, ставкові ферми стійко розводять рибу в умовах, близьких до природних та значною мірою відповідних видів.
Тому навіть екологічні організації, які критично ставляться до аквакультури, рекомендують ставкову рибу, таку як короп, у своїх «путівниках по магазинах» без обмежень для споживання. Будь-хто, хто вирішує купити цю екологічно чисту рибу при покупці риби, підтримує індустрію рибництва та сприяє збереженню ставкових ландшафтів, які гідні захисту.
Однак безпосередня близькість ставкових господарств до природи може мати недоліки. Багато ставкових господарств завдають економічних збитків хижакам риби, таким як баклани, чаплі або видри.
Проточні системи є прикладом інтенсивної аквакультури
Переважна більшість риби в Україні вирощується не в екстенсивному ставковому господарстві, а в проточних та рециркуляційних системах.
Для цих інтенсивних форм аквакультури, серед іншого, характерні такі критерії:
- виняткове використання сухих кормів як повноцінного корму
- застосування технологій водопідготовки та очищення стічних вод
- значно вища щільність рибного поголів'я, ніж у ставковому господарстві
- часто підвищення ефективності за рахунок вентиляції чистим киснем
Розведення форелі – найважливіша та прибуткова галузь української аквакультури. Для їхнього вирощування характерні рослини, через які постійно протікає вода («проточні рослини»). Вибір варіюється від простих земляних та бетонних ставків до басейнів, жолобів та каналів. Їстівну форель та гольця часто містять при відносно високій щільності вмісту риби з чистим киснем для аерації води та годують багатою білком їжею. Це інтенсивне землеробство впливає на екологічний баланс і стійкість, але часто необхідне забезпечення економічного виживання переважно невеликих сімейних ферм з низьким рівнем виробництва. Однак тут позитивно позначається той факт, що як джерело білка в кормах замість рибного борошна все частіше використовується рослинна сировина.
Незважаючи на інтенсивне виробництво, надходження поживних речовин з форелевих господарств до природних вод порівняно невелике, оскільки більшість господарств вимагає великих витрат на очищення та очищення стічних вод.
Системи рециркуляції: капіталомісткі та енерговитратні
Сегменти закритих рециркуляційних систем (скорочено KLA) нині демонструє найбільшу динаміку зростання аквакультурі України. Це високоінтенсивні системи, в яких вода постійно циркулює та багаторазово механічно та біологічно фільтрується, дезінфікується та збагачується киснем, щоб її можна було використовувати багаторазово. Всі параметри води повністю адаптовані до потреб риб, що містяться.
Незважаючи на величезні інвестиції та експлуатаційні витрати на цю технологію, рециркуляційні системи є єдиною галуззю аквакультури в України, яка розширилася за останні роки. В цей час по всій країні налічується близько 50 таких заводів, які в основному виробляють вугра, африканського та європейського сома, судака, осетрових та тиляпію, а останнім часом – креветок.
Однак питання про те, чи може цей тип аквакультури на суші вирішити екологічні та кліматичні проблеми, залишається спірним. Хоча вони заощаджують воду та дозволяють рибі рости цілий рік, через високу потребу в енергії системи рециркуляції є одними з найбільших джерел CO2 в аквакультурі. Один зі способів зменшити викиди CO2, покращити екологічний баланс та компенсувати дефіцит сталого розвитку – це поєднати роботу станції з відновлюваними джерелами енергії, такими як біогаз чи вітряні електростанції.
Системи Aquaponic поєднують вирощування риби та рослин
Екологічний баланс так званих аквапонних систем, свого роду подальший розвиток рециркуляційних систем, в яких вирощування риби (в основному стійких видів, таких як африканський сом або тиляпія) за допомогою багатого поживними речовинами водного потоку з вирощуванням корисних рослин, в основному овочі (наприклад, помідори), огірки, салат) або трави, такі як базилік.
Аквапоніка вважається особливо стійкою, оскільки поживні речовини, що містяться у воді із залишків їжі та екскрементів риб, розумно використовуються для вирощування рослин.
Але є й критичні голоси. Ця технологія складна, дорога та її важко контролювати, що ускладнює її практичне застосування та ставить під загрозу економіку підприємств. Як і раніше, відсутні переконливі докази того, що об'єднання виробництва риби та рослинництва насправді доцільніше, ніж окремі процеси, спеціально пристосовані до різних потреб цих двох областей.
Оскільки системи аквапоніки, такі як KLA, є основними джерелами викидів CO2 через їх величезні потреби в енергії, їх слід експлуатувати у поєднанні з біогазовими та вітровими електростанціями або іншими відновлюваними джерелами енергії, якщо це можливо. Проте, як високотехнологічні аквапонні системи, і системи рециркуляції залишаються вкрай неприродними виробничими процесами.
Хоча внесок українських систем рециркуляції та аквапоніки у виробництво продуктів харчування ще відносно невеликий, ці технології також мають свої переваги. Вони дозволяють виробляти продукти харчування в регіонах у безпосередній близькості від ринку, що скорочує складні, дорогі та енерговитратні перевезення.
Джерело: https://gribnick.org.ua/
